Би-Престариум інструкція із застосування
Вкажіть ваш точну адресу, щоб купити Би-Престариум в найближчій аптеціІНСТРУКЦІЯ
для медичного застосування препаратів
Бі-ПРЕСТАРIУМ® 5 мг/5 мг (Bi-PRESTARIUM® 5 mg/5 mg)
Бі-ПРЕСТАРIУМ® 5 мг/10 мг (Bi-PRESTARIUM® 5 mg/10 mg)
Бі-ПРЕСТАРIУМ® 10 мг/5 мг (Bi-PRESTARIUM® 10 mg/5 mg)
Бі-ПРЕСТАРIУМ® 10 мг/10 мг (Bi-PRESTARIUM® 10 mg/10 mg)
Бі-ПРЕСТАРIУМ® 5 мг/5 мг (Bi-PRESTARIUM® 5 mg/5 mg)
Бі-ПРЕСТАРIУМ® 5 мг/10 мг (Bi-PRESTARIUM® 5 mg/10 mg)
Бі-ПРЕСТАРIУМ® 10 мг/5 мг (Bi-PRESTARIUM® 10 mg/5 mg)
Бі-ПРЕСТАРIУМ® 10 мг/10 мг (Bi-PRESTARIUM® 10 mg/10 mg)
Склад:
Бі-ПРЕСТАРIУМ® 5 мг/5 мг
діючі речовини: периндоприлу аргініну 5 мг (що відповідає 3,395 мг периндоприлу) та амлодипіну бесилату 6,935 мг (що відповідає 5 мг амлодипіну);
Бі-ПРЕСТАРIУМ® 5 мг/10 мг
діючі речовини: периндоприлу аргініну 5 мг (що відповідає 3,395 мг периндоприлу) та амлодипіну бесилату 13,870 мг (що відповідає 10 мг амлодипіну);
Бі-ПРЕСТАРIУМ® 10 мг/5 мг
діючі речовини: периндоприлу аргініну 10 мг (що відповідає 6,790 мг периндоприлу) та амлодипіну бесилату 6,935 мг (що відповідає 5 мг амлодипіну);
Бі-ПРЕСТАРIУМ® 10 мг/10 мг
діючі речовини: периндоприлу аргініну 10 мг (що відповідає 6,790 мг периндоприлу) та амлодипіну бесилату 13,870 мг (що відповідає 10 мг амлодипіну);
допомiжнi речовини: лактози моногідрат, магнію стеарат (Е 470В), целюлоза мікрокристалічна (Е 460), кремнію діоксид колоїдний безводний (Е 551).
Лікарська форма. Таблетки.
Фармакотерапевтична група.
Інгібітори АПФ, комбінації. Інгібітори АПФ та блокатори кальцієвих каналів. Периндоприл та амлодипін.
Код АТС C09B B04.
Клінічні характеристики.
Показання.
Артеріальна гіпертензія та/або ішемічна хвороба серця (якщо необхідне лікування периндоприлом та амлодипіном).
Протипоказання.
- Підвищена чутливість до периндоприлу (або до будь-яких інших інгібіторів АПФ), до амлодипіну (або до похідних дигідропіридину) або до будь-якої допоміжної речовини;
- ангіоневротичний набряк в анамнезі, пов’язаний з попереднім лікуванням інгібіторами АПФ;
- уроджений або ідеопатичний ангіоневротичний набряк;
- тяжка артеріальна гіпотензія;
- шок, включаючи кардіогенний шок;
- обструкція виходу з лівого шлуночка (наприклад, стеноз аорти тяжкого ступеня);
- серцева недостатність після гострого інфаркту міокарда з нестабільною гемодинамікою.
Спосіб застосування та дози.
Для перорального застосування.
Дорослим слід призначати 1 таблетку на день одноразово, бажано вранці перед їжею. Таблетка не підлягає поділу.
Дозу слід підбирати індивідуально для кожного пацієнта з урахуванням показання для застосування, перебігу захворювання та показників артеріального тиску. Максимальна добова доза – 1 таблетка Бі-ПРЕСТАРIУМ® 10 мг/10 мг на добу.
Пацієнти з груп ризику – див. розділ «Особливості застосування».
Пацієнти з порушенням функції нирок та пацієнти літнього віку (див. розділи «Особливості застосування» та «Фармакокінетика») Виведення периндоприлату знижується у пацієнтів з нирковою недостатністю та у пацієнтів літнього віку, тому під час лікування необхідно проводити частий контроль рівня креатиніну і калію.
Бі-ПРЕСТАРІУМ® можна призначати пацієнтам з кліренсом креатиніну ≥ 60 мл/хв та не слід призначати пацієнтам із кліренсом креатиніну < 60 мл/хв. Таким пацієнтам рекомендується індивідуальний підбір дози кожного з компонентів препарату окремо.
За умови доброї переносимості дозування амлодипіну є однаковим для пацієнтів молодого та літнього віку. Для пацієнтів літнього віку рекомендований звичайний режим дозування, але підвищення дози необхідно виконувати з обережністю.
Концентрація амлодипіну у плазмі крові не залежить від ступеня порушення функції нирок.
Амлодипін не виводиться під час діалізу.
Пацієнти з порушенням функції печінки (див. розділи «Особливості застосування» та «Фармакокінетика») Відсутні рекомендації щодо дозування для пацієнтів з легким та помірним порушенням функції печінки; тому підбір дози повинен бути обережним, розпочинати слід з найнижчих доз (див. розділи «Особливості застосування» та «Фармакокінетика»). Для вибору оптимальної початкової та підтримуючої дози лікарського засобу пацієнтам з порушенням функції печінки необхідно окремо підбирати дозу амлодипіну та периндоприлу. Дослідження щодо фармакокінетики амлодипіну у пацієнтів з тяжким порушенням функції печінки не проводилися. Пацієнтам з порушенням функції печінки тяжкого ступеня прийом амлодипіну слід розпочинати з найнижчих доз та поступово підвищувати.
Побічні реакції.
При застосуванні периндоприлу або амлодипіну спостерігалися наступні побічні реакції, які наведені окремо і класифіковані згідно зі словником стандартизованої медичної термінології MedDRA за системами організму та з наступною частотою виникнення: дуже часто (≥1/10); часто (≥1/100 до <1/10); нечасто (>1/1000 до <1/100); рідко (>1/10000 до <1/1000); дуже рідко (<1/10000); частота невідома (не може бути визначена згідно з наявною інформацією).
| MedDRA Система органів за класифікацією | Побічні реакції | Частота | |
|---|---|---|---|
| Амлодипін | Периндоприл | ||
| Розлади з боку системи крові та лімфатичної системи | Лейкопенія/нейтропенія (див. розділ «Особливості застосування») | Дуже рідко | Дуже рідко |
| Агранулоцитоз або панцитопенія (див. розділ «Особливості застосування») | – | Дуже рідко | |
| Тромбоцитопенія (див. розділ «Особливості застосування») | Дуже рідко | Дуже рідко | |
| Гемолітична анемія у пацієнтів з уродженою недостатністю глюкозо-6-фосфатдегідрогенази (див. розділ «Особливості застосування») | – | Дуже рідко | |
| Зниження рівня гемоглобіну та гематокриту | – | Дуже рідко | |
| Розлади імунної системи | Алергічні реакції | Дуже рідко | Нечасто |
| Порушення метаболізму та обміну речовин | Гіперглікемія | Дуже рідко | – |
| Гіпоглікемія (див. розділи «Особливості застосування» та «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій») | – | Частота невідома | |
| Психічні розлади | Безсоння | Нечасто | – |
| Зміни настрою (включаючи тривогу) | Нечасто | Нечасто | |
| Депресія | Нечасто | – | |
| Порушення сну | – | Нечасто | |
| Сплутаність свідомості | Рідко | Дуже рідко | |
| Розлади з боку нервової системи | Сонливість (особливо на початку лікування) | Часто | – |
| Запаморочення (особливо на початку лікування) | Часто | Часто | |
| Головний біль (особливо на початку лікування) | Часто | Часто | |
| Тремор | Нечасто | – | |
| Зіпсуття смаку (дисгевзія) | Нечасто | Часто | |
| Гіпоестезія Парестезія | Нечасто Нечасто | – Часто | |
| Непритомність | Нечасто | – | |
| Гіпертонія | Дуже рідко | – | |
| Периферична нейропатія | Дуже рідко | – | |
| Вертиго | – | Часто | |
| Розлади з боку органів зору | Порушення зору (включаючи двоїння) | Нечасто | Часто |
| Розлади з боку органів слуху та лабіринту | Дзвін у вухах | Нечасто | Часто |
| Розлади з боку серця | Пальпітація | Часто | – |
| Стенокардія | – | Дуже рідко | |
| Інфаркт міокарда може виникати внаслідок надмірного зниження артеріального тиску у пацієнтів високого ризику (див. розділ «Особливості застосування») | Дуже рідко | Дуже рідко | |
| Аритмія (в тому числі брадикардія, шлуночкова тахікардія та фібриляція передсердь) | Дуже рідко | Дуже рідко | |
| Розлади з боку судинної системи | Приливи | Часто | – |
| Гіпотензія (та пов`язані з нею симптоми) | Нечасто | Часто | |
| Інсульт може виникати внаслідок надмірного зниження артеріального тиску у пацієнтів високого ризику (див. розділ «Особливості застосування») | – | Дуже рідко | |
| Васкуліт | Дуже рідко | Частота невідома | |
| Розлади з боку респіраторної системи, органів грудної клітки та середостіння | Задишка | Нечасто | Часто |
| Риніт | Нечасто | Дуже рідко | |
| Кашель | Дуже рідко | Часто | |
| Бронхоспазм | – | Нечасто | |
| Еозинофільна пневмонія | – | Дуже рідко | |
| Розлади з боку гепатобіліарної системи | Гепатит, жовтяниця Цитолітичний або холестатичний гепатит (див. розділ «Особливості застосування») | Дуже рідко – | – Дуже рідко |
| Підвищення рівня печінкових ферментів (переважно спричинені холестазом) | Дуже рідко | – | |
| Розлади з боку шлунково-кишкового тракту | Гіперплазія ясен | Дуже рідко | – |
| Біль у животі, нудота | Часто | Часто | |
| Блювання | Нечасто | Часто | |
| Диспепсія | Нечасто | Часто | |
| Зміна ритму дефекації | Нечасто | – | |
| Сухість у роті | Нечасто | Нечасто | |
| Діарея, запор | Нечасто | Часто | |
| Панкреатит | Дуже рідко | Дуже рідко | |
| Гастрит | Дуже рідко | – | |
| Розлади з боку шкіри та підшкірної тканини | Ангіоневротичний набряк Квінке Ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, слизових оболонок, язика, голосової щілини та/або гортані (див. розділ «Особливості застосування») | Дуже рідко Дуже рідко | – Нечасто |
| Мультиформна еритема | Дуже рідко | Дуже рідко | |
| Алопеція | Нечасто | – | |
| Пурпура | Нечасто | – | |
| Знебарвлення шкіри | Нечасто | – | |
| Гіпергідроз | Нечасто | Нечасто | |
| Свербіж | Нечасто | Часто | |
| Висип, екзантема | Нечасто | Часто | |
| Кропив’янка | Дуже рідко | Нечасто | |
| Синдром Стівенса-Джонсона | Дуже рідко | – | |
| Ексфоліативний дерматит | Дуже рідко | – | |
| Фотосенсибілізація | Дуже рідко | – | |
| Розлади з боку скелетно-м’язової системи та сполучної тканини | Набряк щиколоток | Часто | – |
| Артралгія, міалгія | Нечасто | – | |
| Судоми у м`язах | Нечасто | Часто | |
| Біль у спині | Нечасто | – | |
| Розлади з боку нирок та системи сечовиділення | Порушення сечовипускання, ніктурія, часте сечовипускання | Нечасто | – |
| Ниркова недостатність | – | Нечасто | |
| Гостра ниркова недостатність | – | Дуже рідко | |
| Порушення з боку репродуктивної системи та молочних залоз | Імпотенція | Нечасто | Нечасто |
| Гінекомастія | Нечасто | – | |
| Загальні розлади | Набряки | Часто | – |
| Підвищена втомлюваність | Часто | – | |
| Біль у грудній клітці | Нечасто | – | |
| Астенія | Нечасто | Часто | |
| Біль | Нечасто | – | |
| Нездужання | Нечасто | – | |
| Дослідження | Збільшення маси тіла, зменшення маси тіла | Нечасто | – |
| Підвищення рівня білірубіну у сироватці крові та рівня печінкових ферментів | – | Рідко | |
| Підвищення рівня сечовини у крові та креатиніну у плазмі, гіперкаліємія (див. розділ «Особливості застосування») | – | Частота невідома | |
Додаткова інформація пов’язана з амлодипіном
Повідомлялося про рідкісні випадки розвитку екстрапірамідного синдрому.
Передозування.
Про випадки передозування препарату Бі-ПРЕСТАРІУМ® не повідомлялося. Дані щодо свідомого передозування амлодипіну є обмеженими. Симптоми: наявні дані припускають, що прийом дуже великих доз може призвести до надмірної периферичної вазодилатації та ймовірного виникнення рефлекторної тахікардії. Повідомлялося про виражену, можливо, тривалу системну гіпотезію та шок з летальним наслідком.
Лікування: клінічно виражена гіпотензія, викликана передозуванням амлодипіну, потребує активної кардіоваскулярної допомоги, зокрема частого моніторингу функції серця та респіраторної функції, підняття кінцівок, та потребує уважного стеження за об’ємом циркулюючої крові та сечовиділенням.
Призначення вазоконстриктора може бути корисним у відновленні тонусу судин та артеріального тиску, якщо відсутні протипоказання. Внутрішньовенне введення кальцію глюконату може допомогти усуненню наслідків блокади кальцієвих каналів.
У деяких випадках є доречним промивання шлунка. Дослідження на здорових волонтерах продемонструвало, що прийом активованого вугілля через 2 години після прийому 10 мг амлодипіну знижує швидкість абсорбції амлодипіну в організмі. У системному кровообігу амлодипін має високий рівень зв’язування з білками крові, тому призначення гемодіалізу не ефективне.
Інформація про передозування периндоприлу є обмеженою. При передозуванні інгібіторів АПФ можуть виникнути гіпотензія, циркуляторний шок, порушення електролітного балансу, ниркова недостатність, гіпервентиляція, тахікардія, пальпітація, брадикардія, запаморочення, тривога та кашель.
При передозуванні рекомендується внутрішньовенне введення розчину хлориду натрію 0,9 %. При виникненні гіпотензії пацієнту необхідно надати горизонтальне положення. Слід розглянути можливість проведення інфузії з ангіотензином ІІ та/або внутрішньовенного введення катехоламінів. Периндоприл може бути виведений з системного кровообігу за допомогою гемодіалізу (див. розділ «Особливості застосування»). При виникненні стійкої до лікування брадикардії може бути рекомендоване застосовування штучного водія ритму. Необхідно встановити постійний моніторинг за основними показниками життєдіяльності, рівнем концентрації електролітів та креатиніну у сироватці крові.
Застосування у період вагітності або годування груддю.
Застосування препарату Бі-ПРЕСТАРІУМ® не рекомендоване під час І триместру вагітності.
Застосування Бі-ПРЕСТАРІУМу протипоказане під час ІІ та ІІІ триместрів вагітності.
Застосування препарату Бі-ПРЕСТАРІУМ® не рекомендоване у період годування груддю. У разі необхідності застосування препарату годування груддю слід припинити.
Вагітність
Крім випадків, коли тривалий прийом інгібіторів АПФ вважається необхідним, пацієнтів при плануванні вагітності слід перевести на альтернативну антигіпертензивну терапію, що має доведений профіль безпеки для вагітних. Після встановлення вагітності лікування інгібіторами АПФ необхідно негайно припинити та, у разі необхідності, слід призначити альтернативну терапію. Відомо, що прийом інгібіторів АПФ під час ІІ та ІІІ триместрів вагітності призводить до фетотоксичності та до неонатальної токсичності. У випадку, якщо жінка приймала інгібітори АПФ з ІІ триместру вагітності, дитині рекомендовано провести ультразвукове дослідження функції нирок та кісток черепа. Новонароджені, мати яких у період вагітності приймали інгібітори АПФ, мають бути ретельно обстежені на наявність гіпотензії.
Безпеку застосування амлодипіну у вагітних жінок встановлено не було.
У дослідженнях на тваринах токсичний вплив на репродуктивність спостерігався під час введення високих доз. Застосування препарату у період вагітності рекомендоване тільки у разі відсутності безпечнішого альтернативного лікування та коли захворювання має більший ризик для матері та плода.
Годування груддю
Не рекомендоване застосування периндоприлу у період годування груддю у зв'язку з відсутністю даних. Під час годування груддю бажано призначити альтернативне лікування із більш дослідженим профілем безпеки, особливо під час годування новонародженого або недоношеного немовляти.
Невідомо, чи проникає амлодипін у грудне молоко. Рішення щодо продовження/припинення годування груддю або продовження/припинення лікування амлодипіном слід приймати, беручи до уваги користь від годування груддю для дитини та користь від лікування амлодипіном для матері.
Фертильність
Про зворотні біохімічні зміни у головці сперматозоїда повідомлялося у деяких пацієнтів, які лікувалися блокаторами кальцієвих каналів. Клінічні дані щодо потенційного впливу амлодипіну на фертильність є недостатніми. Відомо, що у дослідженні на щурах було виявлено побічну дію на фертильність самців щурів.
Діти.
Бі-ПРЕСТАРІУМ® не рекомендується призначати дітям через відсутність досліджень з участю цієї групи пацієнтів.
Особливості застосування.
Усі застереження, пов’язані з кожним з компонентів препарату, стосуються фіксованої комбінації Бі-ПРЕСТАРІУМ®.
Для периндоприлу
Гіперчутливість/Ангіоневротичний набряк. Під час застосування інгібіторів АПФ, у тому числі периндоприлу, повідомлялося про рідкісні випадки виникнення ангіоневротичного набряку обличчя, кінцівок, губ, слизових оболонок, язика, голосової щілини та/або гортані (див. розділ «Побічні реакції»). Це може статися будь-коли під час лікування. У таких випадках необхідно терміново припинити прийом лікарського засобу Бі-ПРЕСТАРІУМ® і встановити необхідний нагляд за станом пацієнта до повного зникнення симптомів. У тих випадках, коли набряк розповсюджується лише у зоні обличчя та губ, стан пацієнта зазвичай покращується без лікування, призначення антигістамінних препаратів може бути корисним для зменшення симптомів.
Ангіоневротичний набряк, пов’язаний з набряком гортані, може призвести до летальних наслідків. У випадках, коли набряк розповсюджується на язик, голосову щілину або гортань з імовірним виникненням обструкції дихальних шляхів, необхідне термінове проведення невідкладної терапії, яка може включати введення адреналіну та/або підтримання прохідності дихальних шляхів. Пацієнт повинен знаходитись під постійним медичним наглядом до повного та стійкого зникнення симптомів.
Пацієнти з ангіоневротичним набряком в анамнезі, що не був пов`язаний з прийомом інгібіторів АПФ, можуть мати підвищений ризик виникнення ангіоневротичного набряку при прийомі інгібіторів АПФ (див. розділ «Протипоказання»).
У пацієнтів під час лікування інгібіторами АПФ повідомлялося про рідкісні випадки виникнення інтестинальної ангіоедеми. У таких пацієнтів відзначався абдомінальний біль (з нудотою та блюванням або без них); у деяких випадках попереднього ангіоневротичного набряку обличчя не спостерігалося та рівень С-1 естерази був у нормі. Діагноз інтестинальної ангіоедеми було встановлено під час комп’ютерної томографії або ультразвукового дослідження, або під час хірургічного втручання. Після відміни інгібітору АПФ симптоми ангіоневротичного набряку зникали. Під час проведення диференційного діагнозу абдомінального болю, що виникає у пацієнтів на тлі прийому інгібіторів АПФ, необхідно враховувати можливість виникнення інтестінальної ангіоедеми (див. розділ «Побічні реакції»).
Гіпотензія. Інгібітори АПФ можуть спричинити різке зниження артеріального тиску. Симптоматична гіпотензія рідко спостерігається у пацієнтів з неускладненою гіпертензією та частіше виникає у пацієнтів з гіповолемією, наприклад, при терапії діуретиками, під час безсольової дієти, при гемодіалізі, діареї або блюванні, або у пацієнтів із тяжкою ренін-залежною гіпертензією (див. розділи «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій» та «Побічні реакції»). У пацієнтів з високим ризиком виникнення симптоматичної гіпотензії, а також пацієнтам з ішемічною хворобою серця або з цереброваскулярними захворюваннями, в яких надмірне зниження артеріального тиску може спричинити розвиток інфаркту міокарда або інсульту, під час лікування препаратом Бі-ПРЕСТАРІУМ® слід ретельно контролювати артеріальний тиск, функцію нирок, а також концентрацію калію у сироватці крові.
При виникненні гіпотензії пацієнта необхідно перевести у горизонтальне положення та, у разі необхідності, ввести внутрішньовенно 0,9 % розчин хлориду натрію. Транзиторна гіпотензія на початку лікування не є протипоказанням для подальшого прийому препарату, який зазвичай можна продовжувати, після відновлення ОЦК та нормалізації артеріального тиску.
Стеноз аортального та мітрального клапанів/гіпертрофічна кардіоміопатія. Інгібітори АПФ слід призначати з обережністю пацієнтам зі стенозом мітрального клапана та обструкцією виходу з лівого шлуночка (аортальний стеноз або гіпертрофічна кардіоміопатія).
Нейтропенія/Агранулоцитоз/Тромбоцитопенія/Анемія. Серед пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ, було зареєстровано випадки нейтропенії/агранулоцитозу, тромбоцитопенії та анемії. У пацієнтів з нормальною функцією нирок та при відсутності інших факторів ризику нейтропенія виникає рідко. Периндоприл слід призначати дуже обережно пацієнтам з колагенозами, під час терапії імуносупресорами, алопуринолом або прокаїнамідом, або при поєднанні цих обтяжливих факторів, особливо якщо є порушення функції нирок. Якщо периндоприл призначати таким пацієнтам, рекомендується періодично контролювати кількість лейкоцитів у крові. Також пацієнти мають знати, що необхідно сповіщати про будь-який прояв інфекційного захворювання (біль у горлі, лихоманка).
У пацієнтів з порушенням функції нирок та у пацієнтів літнього віку виведення периндоприлату знижується, тому під час лікування необхідно проводити частий контроль рівня креатиніну і калію.
На тлі прийому інгібіторів АПФ у деяких пацієнтів з двобічним стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної функціонуючої нирки може спостерігатися оборотне підвищення концентрації сечовини у крові та креатиніну у сироватці крові. Це більш характерно для пацієнтів з нирковою недостатністю. Наявність реноваскулярної гіпертензії підвищує ризик виникнення тяжкої гіпотензії та ниркової недостатності.
У деяких пацієнтів з артеріальною гіпертензією, у яких до початку лікування не було виявлено реноваскулярних захворювань, розвивалося підвищення сечовини крові та креатиніну сироватки крові, зазвичайнезначне та тимчасове, особливо коли периндоприл призначали одночасно з діуретиком. Це більш характерно для пацієнтів з уже існуючим порушенням функції нирок.
Порушення функції печінки. Рідко прийом інгібіторів АПФ був пов’язаний із синдромом, який розпочинається з холестатичної жовтяниці та розвивається у швидкоплинний некроз печінки, іноді з летальним наслідком. Механізм виникнення цього синдрому невідомий. Пацієнти, у яких на тлі прийому інгібітору АПФ розвивається жовтяниця або відбувається значне підвищення рівня печінкових ензимів, повинні припинити прийом інгібітору АПФ та отримати відповідне медичне обстеження та лікування (див. розділ «Побічні реакції»).
Анафілактоїдні реакції під час плазмаферезу ліпопротеїдів низької щільності (ЛНЩ). Повідомлялося про рідкісні випадки виникнення небезпечних для життя анафілактоїдних реакції у пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ, під час проведення плазмаферезу ліпопротеїдів низької щільності (ЛНЩ) з використанням декстрасульфату. Розвитку анафілактоїдних реакцій можна уникнути, якщо перед проведенням кожного плазмаферезу тимчасово припиняти лікування інгібіторами АПФ.
Анафілактоїдні реакції під час десенсибілізуючої терапії. Повідомлялося про можливість виникнення анафілактоїдних реакцій у пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ під час десенсибілізуючого лікування препаратами, що містять бджолину отруту. Цих реакцій можна уникнути при тимчасовому припиненні застосування інгібіторів АПФ, але реакції можуть виникнути знову при необережному поновленні лікування.
Хірургічне втручання/Анестезія. При хірургічному втручанні або при проведенні анестезії, особливо під час застосування анестетика, який призводить до зниження артеріального тиску, Бі-ПРЕСТАРІУМ®може блокувати утворення ангіотензину ІІ після компенсаторного вивільнення реніну. Препарат слід відмінити за один день до хірургічного втручання. Якщо розвилася гіпотензія і вважається, що вона спричинена саме цим механізмом, стан хворого можна нормалізувати збільшенням об’єму циркулюючої крові.
Гіперкаліємія. У деяких пацієнтів на тлі прийому інгібіторів АПФ, у тому числі периндоприлу, відзначалося збільшення концентрації калію у сироватці крові. До факторів ризику виникнення гіперкаліємії належать ниркова недостатність або зниження функції нирок, вік (понад 70 років), цукровий діабет, інтеркурентні стани, такі як дегідратація, гостра серцева декомпенсація, метаболічний ацидоз та одночасне застосування з калійзберігаючими діуретиками (спіронолактон, еплеренон, триамтерен або амілорид), з харчовими добавками, що містять калій, або замінниками солі з калієм; або прийом інших препаратів, що викликають підвищення концентрації калію у сироватці крові (гепарин). Застосування харчових добавок, що містять калій, калійзберігаючих діуретиків або замінників солі з калієм, особливо у пацієнтів із порушенням функції нирок, може призвести до значного підвищення рівня калію в сироватці крові. Гіперкаліємія може спричинити виникнення серйозної, іноді летальної аритмії. Якщо одночасне застосування периндоприлу та будь-якої з вищезазначених речовин вважається доречним, їх слід застосовувати з обережністю та часто контролювати рівень калію в сироватці крові (див. розділ «Взаємодія зіншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
Расовий фактор. Інгібітори АПФ частіше спричиняють виникнення ангіоневротичного набряку у пацієнтів афро-американської раси, ніж у пацієнтів не афро-американської раси. Як і інші інгібітори АПФ, периндоприл менш ефективно знижує артеріальний тиск у пацієнтів афро-американської раси з гіпертензією, ніж у пацієнтів інших рас, що, можливо, пояснюється низьким рівнем реніну у крові цих пацієнтів.
Кашель. Повідомлялося про виникнення кашлю під час прийому інгібіторів АПФ. Цей кашель є непродуктивним, тривалим і припиняється після відміни препарату. Кашель, викликаний прийомом інгібіторів АПФ, повинен бути частиною диференційного діагнозу кашлю.
Пацієнтам, хворим на цукровий діабет, які приймають пероральні цукрознижувальні засоби або отримують інсулін, необхідно ретельно контролювати рівень глікемії протягом першого місяця терапії інгібіторами АПФ (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
Для амлодипіну
Безпеку та ефективність застосування амлодипіну у стані гіпертонічного кризу доведено не було.
Пацієнти з порушенням функції печінки. У пацієнтів із порушенням функції печінки період напіввиведення амлодипіну є подовженим та значення AUC ̶ високе. Тому лікування амлодипіном необхідно розпочинати з найнижчих доз та з обережністю як при ініціації лікування, так і під час підвищення доз. Пацієнтам з порушенням функції печінки тяжкого ступеня може бути необхідним поступовий підбір доз та ретельний моніторинг.
Пацієнтам із серцевою недостатністю призначати амлодипін слід з обережністю. У довготривалому плацебо-контрольованому дослідженні з участю пацієнтів із серцевою недостатністю тяжкого ступеня (ІІІ-IV функціональних класів за NYHA) при застосуванні амлодипіну частота випадків розвитку ангіоневротичного набряку легень була вищою порівняно із застосуванням плацебо (див. розділ «Фармакодинаміка»). Антагоністи кальцію, включаючи амлодипін, необхідно призначати з обережністю пацієнтам із застійною серцевою недостатністю, тому що вони можуть підвищувати ризик розвитку кардіоваскулярних подій та летальності у майбутньому.
Для пацієнтів літнього віку. Підвищення доз у пацієнтів літнього віку повинно відбуватися з обережністю (див. розділи «Фармакодинаміка» та «Спосіб застосування та дози»).
Пацієнтам із нирковою недостатністю амлодипін можна застосовувати у звичайних дозах. Коливання концентрації амлодипіну у плазмі крові не залежать від ступеня ниркової недостатності. Амлодипін не виводиться під час діалізу.
Для препарату Бі-ПРЕСТАРІУМ®
Бі-ПРЕСТАРІУМ® можна призначати пацієнтам з кліренсом креатиніну ≥ 60 мл/хв та не слід призначати пацієнтам із кліренсом креатиніну < 60 мл/хв. Таким пацієнтам рекомендується індивідуальний підбір дози кожного з компонентів препарату окремо.
До складу препарату входить лактоза, тому пацієнтам з уродженою непереносимістю галактози, синдромом мальабсорбції глюкози та галактози, недостатністю лактази Лаппа не рекомендовано його призначати.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.
Дослідження щодо впливу препарату Бі-ПРЕСТАРІУМ® на здатність керувати транспортними засобами та працювати з механізмами не проводились. Амлодипін може чинити незначний або помірний вплив на здатність керувати транспортними засобами та працювати з механізмами. Можливе порушення реакції водія у разі виникнення запаморочення, головного болю, слабкості, стомлюваності або нудоти. Рекомендовано бути обережними, особливо на початку лікування.
Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.
Усі застереження, пов’язані з кожним із компонентів препарату, стосуються фіксованої комбінації Бі-ПРЕСТАРІУМ®.
Для периндоприлу
Не рекомендується одночасне застосування
Калійзберігаючі діуретики, харчові добавки, що містять калій або замінники солі з калієм. Незважаючи на те, що зазвичай калій сироватки крові залишається у межах норми, у деяких пацієнтів при застосуванні периндоприлу можливе виникнення гіперкаліємії. Калійзберігаючі діуретики (наприклад, триамтерен, спіронолактон або амілорид), харчові добавки, що містять калій, або замінники солі з калієм можуть призвести до значного підвищення рівня калію у сироватці крові, тому застосування периндоприлу не рекомендоване з вищезазначеними речовинами (див. розділ «Особливості застосування»). Якщо одночасний прийом показаний через наявність підтвердженої гіпокаліємії, призначення здійснюється з обережністю та з частим моніторингом калію у сироватці крові.
Літій. Одночасний прийом літію та інгібіторів АПФ не рекомендується через можливість виникнення зворотного збільшення концентрації літію у сироватці крові та, відповідно, підвищення його токсичності (тяжкої нейротоксичності). Однак якщо необхідність такої комбінації є обґрунтованою, слід ретельно контролювати рівень концентрації літію у сироватці крові.
Естрамустин. Існує ризик виникнення ангіоневротичного набряку (ангіоедеми).
Препарати, одночасне призначення з якими потребує особливої уваги
Нестероїдні протизапальні лікарські засоби (НПЗП), у тому числі аспірин ≥ 3 г на добу. Можливе послаблення антигіпертензивного ефекту під час одночасного застосування інгібіторів АПФ з НПЗЗ такими як: ацетилсаліцилова кислота у протизапальних дозах, інгібітори ЦОГ‑2, неселективні НПЗЗ. Одночасне застосування інгібіторів АПФ та НПЗЗ може призвести до збільшення ризику погіршення функції нирок, у тому числі імовірності розвитку гострої ниркової недостатності, підвищення рівня калію у плазмі крові, особливо у пацієнтів із порушенням функції нирок в анамнезі. Таку комбінацію слід призначати з обережністю, зокрема пацієнтам літнього віку. Пацієнти потребують підтримання адекватного об’єму циркулюючої крові, а також необхідно ретельно розглянути питання контролю функції нирок після початку лікування такою комбінацією та періодично під час подальшого лікування.
Протидіабетичні засоби (інсулін, пероральні цукрознижувальні засоби). У пацієнтів із цукровим діабетом, які отримують лікування інсуліном або цукрознижувальними препаратами сульфанілсечовини, застосування інгібіторів АПФ може посилити гіпоглікемічний ефект. Дуже рідко можливе виникнення епізодів гіпоглікемії (імовірно, через покращання толерантності до глюкози та, як наслідок, зниження потреби в інсуліні).
Препарати, одночасне призначення з якими потребує уваги
Діуретики. У пацієнтів, особливо із порушенням водно-електролітного обміну, які приймають діуретики, можливе надмірне зниження артеріального тиску після початку лікування інгібітором АПФ. Імовірність розвитку гіпотензивного ефекту знижується завдяки відміні діуретика, підвищенню об’єму циркулюючої крові або споживанню солі перед початком терапії периндоприлом. Терапію рекомендовано починати з низьких доз периндоприлу з поступовим збільшенням дози.
Симпатоміметики можуть послаблювати антигіпертензивну дію інгібіторів АПФ.
Золото. При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ, включаючи периндоприл, та ін’єкційних препаратів золота (натрію ауротіомалат) рідко можуть виникнути реакції, подібні до тих, що виникають при застосуванні нітратів (почервоніння обличчя, припливи, нудота, блювання та гіпотензія).
Для амлодипіну
Не рекомендується одночасне застосування
Дантролен (інфузія): в експериментальних дослідженнях після застосування верапамілу та дантолену внутрішньовенно спостерігалися фібриляція шлуночків серця з летальними наслідками та кардіоваскулярний колапс у поєднанні з гіперкаліємією. З огляду на можливість виникнення гіперкаліємії рекомендовано уникати одночасного призначення антагоністів кальцію, таких як амлодипін, пацієнтам із злоякісною гіпертермією та у яких існує припущення щодо злоякісної гіпертермії.
Препарати, одночасне застосування з якими потребує особливої обережності
Індуктори CYP3A4. Дані щодо впливу індукторів CYP3A4 на амлодипін відсутні. Одночасне застосування індукторів CYP3A4, таких як рифампіцин, гіперикум перфоратум, може спричинити зниження концентрації амлодипіну у плазмі крові. Призначати амлодипін у комбінації з індукторами CYP3A4 слід з обережністю.
Інгібітори CYP3A4. Одночасне застосування амлодипіну з високоактивними або помірними інгібіторами CYP3A4 (інгібіторами протеаз, протигрибковими похідними імідазолу та триазолу, макролідами, такими як еритроміцин або кларитроміцин, верапамілом або дилтіаземом) може викликати підвищення концентрації амлодипіну. Клінічний прояв вищезазначених фармакокінетичних змін може бути більш вираженим у пацієнтів літнього віку. У таких випадках необхідно проводити клінічний моніторинг та коригувати дозу.
Препарати, одночасне призначення з якими потребує уваги
При застосуванні амлодипіну з іншими лікарськими засобами з антигіпертензивними властивостями можливе додання антигіпертензивних ефектів.
Інші комбінації
У клінічних дослідженнях щодо взаємодій доведено, що амлодипін не впливає на фармакокінетику аторвастатину, дигоксину, варфарину або циклоспорину.
При одночасному застосуванні амлодипіну та грейпфрутів або грейпфрутового соку можливе підвищення біодоступності амлодипіну та, відповідно, у деяких пацієнтів можливе посилення гіпотензивного ефекту.
Спільні властивості периндоприлу та амлодипіну
Препарати, одночасне застосування з якими потребує особливої обережності
Баклофен посилює антигіпертензивний ефект. Необхідно контролювати артеріальний тиск та функцію нирок, при необхідності – проводити корекцію дози.
Препарати, одночасне призначення з якими потребує уваги
- Антигіпертензивні засоби (такі як бета-блокатори) та вазодилататори:
Одночасне застосування цих засобів може посилити гіпотензивний ефект периндоприлу та амлодипіну.
Одночасне застосування з нітрогліцерином та іншими нітратами або з іншими вазодилататорами може викликати подальше зниження артеріального тиску, тому їх слід призначати з обережністю.
- Кортикостероїди, тетракозактид: послаблення антигіпертензивного ефекту (через затримку води та солей кортикостероїдами).
- Альфа-блокатори (празозин, алфузозин, доксазозин, тамсулозин, теразозин): посилюють антигіпертензивний ефект та підвищують ризик виникнення ортостатичної гіпотензії.
- Аміфостин: може посилювати антигіпертензивний ефект амлодипіну.
- Трициклічні антидепресанти/антипсихотропні засоби/анестетики: посилюють анти-гіпертензивний ефект та підвищують ризик виникнення ортостатичної гіпотензії.
Фармакологiчнi властивостi.
Фармакодинаміка.
Периндоприл
Периндоприл – інгібітор ферменту, який перетворює ангіотензин І в ангіотензин ІІ (ангіотензинперетворювальний фермент АПФ). Перетворювальний фермент, або кіназа, це є екзопептидаза, яка робить можливим перетворення ангіотензину І у судинозвужувальний ангіотензин ІІ, а також спричиняє розпад вазодилататора брадикініну до неактивного гептапептиду. Інгібування АПФ призводить до зменшення концентрації ангіотензину ІІ у плазмі крові, що підвищує активність реніну у плазмі крові (за рахунок пригнічення негативного зворотного зв’язку на вивільнення реніну) та знижує секрецію альдостерону. Оскільки АПФ інактивує брадикінін, інгібірування АПФ також призводить до підвищення активності циркулюючої та місцевої калікреїнкінінової системи (і таким чином також призводить до активації системи простагландинів). Цей механізм дії зумовлює зниження артеріального тиску інгібіторами АПФ і частково відповідає за появу деяких побічних ефектів (наприклад, кашель).
Периндоприл діє через свій активний метаболіт – периндоприлат. Інші ж метаболіти не демонструють активності в інгібуванні АПФ в експериментальних умовах.
Артеріальна гіпертензія.
Периндоприл ефективно знижує артеріальний тиск при всіх ступенях артеріальної гіпертензії: м'якій, помірній та тяжкій; зниження систолічного та діастолічного артеріального тиску спостерігається як у положенні лежачи, так і у положенні стоячи.
Периндоприл зменшує опір периферичних судин, що призводить до зниження артеріального тиску. Внаслідок цього збільшується периферичний кровотік без впливу на частоту серцевих скорочень.
Як правило, збільшується і нирковий кровотік, у той час як швидкість клубочкової фільтрації (ШКР) зазвичай не змінюється.
Максимальний антигіпертензивний ефект розвивається через 4-6 годин після однократного прийому та зберігається щонайменше 24 години: співвідношення Т/Р (пік/корито – максимальна ефективність/мінімальна ефективність упродовж доби) периндоприлу становить 87-100 %.
Артеріальний тиск знижується швидко. У пацієнтів, які відповіли на лікування, нормалізація артеріального тиску відбувається протягом місяця та зберігається без виникнення тахіфілаксії.
У разі припинення застосування периндоприлу ефекту відміни не виникає.
Периндоприл зменшує гіпертрофію лівого шлуночка.
Клінічні дослідження довели, що периндоприл має судинорозширювальні властивості. Він покращує еластичність великих артерій та зменшує співвідношення товщини стінки до просвіту судини для малих артерій.
Запобігання серцево-судинним ускладненням у пацієнтів з документованою стабільною ІХС.
EUROPA – це міжнародне мультицентрове рандомізоване, подвійне сліпе, плацебо- контрольоване клінічне дослідження, яке тривало 4 роки. 12218 дорослих пацієнтів були рандомізовані на групи: 6110 пацієнтів приймали 8 мг периндоприлу тертбутиламіну (що є еквівалентним периндоприлу аргініну 10 мг) та 6108 пацієнтів приймали плацебо. У дослідженні приймали участь пацієнти з підтвердженою ішемічною хворобою серця та без клінічно підтвердженої серцевої недостатності. Загалом 90 % пацієнтів перенесли в анамнезі інфаркт міокарда та/або операцію з реваскуляризації. Більшість пацієнтів у дослідженні отримувала периндоприл на додаток до стандартної терапії: дезагрегантів, гіполіпідемічних препаратів та β-блокаторів.
Головними критеріями оцінки ефективності була комбінована точка: серцево-судинна летальність, нелетальний інфаркт міокарда та/або зупинка серця з подальшим успішним запуском. Результатом терапії периндоприлом тертбутиламіном у дозі 8 мг (що є еквівалентним периндоприлу аргініну 10 мг) один раз на день стало достовірне абсолютне зменшення показника первинної кінцевої точки дослідження на 1,9 % (зменшення відносного ризику на 20 %, 95 % СІ [9,4; 28,6] – p<0,001).
Амлодипін
Амлодипін є інгібітором потоку іонів кальцію, що належить до групи дигідропіридинів (блокатор повільних кальцієвих каналів або антагоніст іонів кальцію) та блокує трансмембранний потік іонів кальцію до клітин гладеньких м’язів міокарда та судин.
Механізм антигіпертензивної дії амлодипіну зумовлений прямою релаксуючою дією на гладеньку мускулатуру судин. Точний механізм, за допомогою якого амлодипін зменшує прояви стенокардії, повністю не визначено, але амлодипін зменшує загальну ішемію навантаження завдяки таким діям:
- Амлодипін розширює периферичні артеріоли і таким чином знижує загальний периферичний опір (постнавантаження). Оскільки частота серцевих скорочень не змінюється, зниження навантаження на серце зменшує споживання енергії міокардом та його потребу у кисні.
- Амлодипін також частково сприяє розширенню головних коронарних артерій та коронарних артеріол як у незмінених, так і в ішемізованих зонах міокарда. Така дилатація збільшує надходження кисню до міокарда у хворих на вазоспастичну стенокардію (стенокардія Принцметала або варіантна стенокардія).
У пацієнтів з артеріальною гіпертензією прийом амлодипіну один раз на добу забезпечує клінічно виражене зниження артеріального тиску протягом 24 годин як у положенні лежачи, так і в положенні стоячи. Завдяки повільному початку дії амлодипін не спричиняє гострої гіпотензії.
У пацієнтів зі стенокардією прийом амлодипіну один раз на день збільшує загальний час фізичного навантаження, час до виникнення нападу стенокардії та збільшує час до виникнення депресії сегменту STна 1 мм, знижує частоту нападів стенокардії та зменшує потребу у застосуванні нітрогліцерину.
З прийомом амлодипіну не пов’язані будь-які негативні метаболічні прояви або зміни рівня ліпідів у плазмі крові, тому його можна застосовувати пацієнтам з астмою, цукровим діабетом та подагрою.
Пацієнти з ішемічною хворобою серця (ІХС)
Ефективність амлодипіну у запобіганні клінічних подій у пацієнтів з ішемічною хворобою серця (ІХС) було оцінено у незалежному мультицентровому рандомізованому подвійному сліпому плацебо-контрольованому дослідженні з участю 1997 пацієнтів – Порівняння Амлодипіну до Еналаприлу щодо Обмеження Випадків Тромбозу (CAMELOT). Протягом 2 років 663 пацієнти приймали амлодипін у дозі 5-10 мг, 673 пацієнти приймали еналаприл у дозі 10-20 мг, та 655 пацієнтів приймали плацебо у додаток до стандартної терапії статинами, β-блокаторами, діуретиками та аспірином. Основні результати з ефективності наведено у Таблиці 1. Результати свідчать про те, що лікування амлодипіном було пов’язано з меншою кількістю випадків госпіталізації з приводу стенокардії та операцій реваскуляризації у пацієнтів з ІХС.
Таблиця 1. Кількість випадків значних клінічних результатів у дослідженні CAMELOT
| Частота кардіоваскулярних подій, кількість (%) | Амлодипін vs плацебо | ||||
| Результати | Амлодипін | Плацебо | Еналаприл | Відносний ризик (95 %Cl) | р значення |
| Первинна кінцева точка Небажані кардіоваскулярні події | 110 (16,6) | 151 (23,1) | 136 (20,0) | 0,69 (0,54-0,88) | 0,003 |
| Окремі складові Коронарна реваскуляризація Госпіталізації з приводу стенокардії Нелетальний інфаркт міокарда Інсульт або транзиторна ішемічна атака Кардіоваскулярна летальність Госпіталізації з приводу застійної серцевої недостатності Зупинка серця з подальшим запуском Вперше виявлені захворювання периферичних судин | 78 (11,8) 51 (17,7) 14 (2,1) 6 (0,9) 5 (0,8) 3 (0,5) 0 5 (0,8) | 103 (15,7) 84 (12,8) 19 (2,9) 12 (1,8) 2 (0,3) 5 (0,8) 4 (0,6) 2 (0,3) | 95 (14,1) 86 (12,8) 11 (1,6) 8 (1,2) 5 (0,7) 4 (0,6) 1 (0,1) 8 (1,2) | 0,73 (0,54-0,98) 0,58 (0,41-0,82) 0,73 (0,37-1,46) 0,50 (0,19-1,32) 2,46 (0,48-12,7) 0,59 (0,14-2,47) ̶ 2,6 (0,5-13,4) | 0,03 0,002 0,37 0,15 0,27 0,46 0,04 0,24 |
Застосування пацієнтам із серцевою недостатністю
Дослідження з гемодинаміки та клінічні дослідження з контролем навантаження з участю пацієнтів з серцевою недостатністю функціональний клас II-IV по NYHA показали, що амлодипін не призводив до клінічного погіршення за результатами показників переносимості фізичних навантажень, фракцією викиду лівого шлуночка та клінічною симптоматикою.
Метою плацебо-контрольованого дослідження PRAISE було оцінити вплив амлодипіну на пацієнтів із серцевою недостатністю функціональний клас III-IV по NYHA, які приймали дигоксин, діуретики та інгібітори АПФ. Дослідження показало, що застосування амлодипіну не призвело до підвищення ризику летальності або підвищення ризику захворюваності/летальності, пов’язаних із серцевою недостатністю.
PRAISE-2 – довготривале плацебоконтрольоване дослідження. Мета дослідження – оцінити вплив амлодипіну на пацієнтів із серцевою недостатністю, функціональний клас III-IV по NYHA, без клінічних симптомів або об’єктивних даних, які підтверджують або є в основі ішемічної хвороби. Пацієнти, які брали участь у дослідженні, тривалий час приймали інгібітори АПФ, препарати дигіталісу та діуретики. Дослідження показало, що амлодипін не має впливу на загальну кардіоваскулярну летальність. У рамках дослідження прийом амлодипіну асоціювався із підвищенням повідомлень щодо набряку легенів.
Дослідження (ALLHAT) – щодо оцінки різних типів лікування для попередження серцевих нападів
Рандомізоване подвійне сліпе дослідження з вивчення захворюваності/летальності ALLHAT (Антигіпертензивне та Гіполіпідемічне Лікування для Профілактики Серцевих Нападів) проводилося для порівняння сучасних терапевтичних засобів: амлодипіну у дозі 2,5-10 мг/день (блокатор кальцієвих каналів) або лізиноприлу у дозі 10-40 мг/день (інгібітор АПФ) у якості терапії першої лінії та тіазидного діуретика хлорталідону у дозі 12,5-25 мг/день у пацієнтів з мякою і помірною артеріальною гіпертензією.
У дослідженні брало участь 33357 пацієнтів з артеріальною гіпертензією віком від 55 років і старше, які спостерігалися в середньому протягом 4,9 року. Пацієнти мали хоча б один додатковий кардіоваскулярний фактор ризику, у тому числі: попередній інфаркт міокарда або інсульт > 6 місяців до включення у дослідження або підтвердження іншого атеросклеротичного серцево-судинного захворювання (загалом 51,5 %), діабет ІІ типу (36,1 %), дісліпідемію ЛВЩ (ліпопротеїди високої щільності) < 35 мг/дл (11,6 %), гіпертрофію лівого шлуночка, що була встановлена на електрокардіограмі або під час ехокардіографії (20,9 %), паління (21,9 %).
Первинна кінцева точка дослідження була комбінованою і складалася з летальних ускладнень ІХС або нелетального інфаркту міокарда. Статистично достовірної різниці у показниках первинної кінцевої точки між терапією на основі амлодипіну та терапією на основі хлорталідону не виявлено: відносний ризик 0,98 95 % СІ(0,90-1,07) р=0,65. Серед вторинних кінцевих точок: частота виникнення серцевої недостатності (складова комбінованої серцево-судинної кінцевої точки) була достовірно вищою у групі, що приймала амлодипін, порівняно до групи, що приймала хлорталідон (10,2 % проти 7,7 %, відносний ризик 1,38, 95 % СІ [1,25-1,52] p<0,001). Однак не було відзначено достовірної різниці у летальності з будь яких причин між терапією на основі амлодипіну та терапією на основі хлорталідону (відносний ризик 0,96, 95 % СІ [0,89-1,02] р=0,20).
Властивості спільні для периндоприлу та амлодипіну
Дослідження ASCOT-BLPA (Anglo-Scandinavian Cardiac outcomes Trial – Blood Pressure Lowering Arm) з вивчення захворюваності та летальності, було проведено з участю 19257 пацієнтів віком від 40 до 79 років з гіпертензією та мали щонайменше 3 із нижченаведених кардіоваскулярних факторів ризику: гіпертрофія лівого шлуночка (виявлена за даними ЕКГ або ехокардіографії), інші відхилення, виявлені на електрокардіограмі, цукровий діабет ІІ типу, захворювання периферичних артерій, перенесений інсульт або транзиторна ішемічна атака, чоловіча стать, вік від 55 років, мікроальбумінурія або протеїнурія, паління, співвідношення рівня загального холестерину плазми до холестерину ліпопротеїдів високої щільності (ЛВЩ) 6 і більше, сімейний анамнез раннього виникнення ІХС.
Основною метою дослідження було оцінити та порівняти довготривалі ефекти двох режимів довготривалої антигіпертензивної терапії на комбіновану кінцеву точку – нелетальний інфаркт міокарда (включаючи німий інфаркт міокарда) та летальні ускладнення ішемічної хвороби серця (ІХС), а саме – амлодипіну у комбінації з периндоприлом, який додавався у разі необхідності зниження тиску, порівняно з терапією атенололом у комбінації з діуретиком бендрофлуметіазидом, що додавався у разі необхідності зниження тиску.
У кінці дослідження більшість пацієнтів (78 %, 14974 з 19242) отримувала щонайменше два антигіпертензивні засоби, та лише 15 % (1401 з 9634) та 9 % (857 з 9608) отримували монотерапію амлодипіном та атенололом відповідно.
Дослідження було достроково зупинено в середньому через 5,5 року спостережень за рішенням Ради з Моніторингу Даних з Безпеки (Data Safety Monitoring Board – DSMB), оскільки спостерігалася значно вища летальність у групі, де застосовувалась терапія на основі атенололу порівняно до групи з застосуванням амлодипіну.
За результатами дослідження відзначалося недостовірне зниження первинної кінцевої точки, що складалася з нелетального інфаркту міокарда (включаючи безсимптомний інфаркт міокарда) та летальних ускладнень ішемічної хвороби серця (ІХС) на 10 % у групі пацієнтів, які застосовували комбінацію амлодипін/периндоприл порівняно до групи атенолол/бендрофлуметіазид. Однак спостерігалося достовірне зниження всіх показників вторинних кінцевих точок (за винятком летальної та нелетальної серцевої недостатності) у групі пацієнтів, які отримували амлодипін/периндоприл.
Кінцеві точки:
| Вторинні кінцеві точки | Зниження відносного ризику | 95 % СІ | р |
| Нелетальний інфаркт міокарда (крім безсимптомного) + летальна ІХС | 13 % | 0,76-1,00 | 0,0458 |
| Загальна коронарна кінцева точка | 13 % | 0,79-0,96 | 0,007 |
| Коронарні події тавтручання | 16 % | 0,78-0,90 | <0,0001 |
| Летальність з усіх причин | 11 % | 0,81-0,99 | 0,0247 |
| Серцево-судинна летальність | 24 % | 0,65-0,90 | 0,0010 |
| Летальний та нелетальний інсульт | 23 % | 0,66-0,89 | 0,0003 |
| Летальна та нелетальна серцева недостатність | 16 % | 0,66-1,05 | 0,1257 |
Фармакокінетика.
Швидкість та ступінь всмоктування периндоприлу та амлодипіну як монопрепаратів, так і у складі фіксованої комбінації Бі-ПРЕСТАРІУМ® достовірно не відрізняються.
Периндоприл
Після перорального прийому периндоприл швидко всмоктується, максимальна концентрація у плазмі крові досягається протягом 1 години. Період напіврозпаду периндоприлу у плазмі крові складає 1 годину.
Периндоприл є проліками. 27 % від загальної кількості прийнятого периндоприлу досягає кровотоку у вигляді активного метаболіту – периндоприлату. Крім активного метаболіту –периндоприлату, препарат утворює 5 метаболітів, які є неактивними. Максимальна концентрація периндоприлату у плазмі крові досягається через 3-4 години після прийому.
Прийом їжі зменшує перетворення периндоприлу у периндоприлат, отже, зменшується його біодоступність, тому добову дозу периндоприлу аргініну рекомендується приймати одноразово вранці перед їдою.
Відзначається лінійна залежність між дозою периндоприлу та його концентрацією у плазмі крові. Об’єм розподілу незв’язаного периндоприлату становить приблизно 0,2 л/кг. Зв’язування периндоприлату з білками плазми становить 20 %, головним чином з ангіотензинперетворювальним ферментом, але цей показник є дозозалежним. Периндоприлат виводиться із сечею. Період остаточного напіввиведення незв’язаної фракції становить приблизно 17 годин. Стадія рівноважної концентрації у плазмі крові настає через 4 дні від початку лікування.
Виведення периндоприлату уповільнюється у пацієнтів літнього віку, а також у пацієнтів із серцевою або нирковою недостатністю (див. розділ «Особливості застосування»). Тому звичайне медичне спостереження буде включати частий моніторинг рівня креатиніну та калію.
Діалізний кліренс периндоприлату – 70 мл/хв.
Кінетика периндоприлу змінюється у хворих на цироз печінки: печінковий кліренс периндоприлу зменшується вдвічі. Однак кількість периндоприлату, що утворюється, не зменшується. Отже, таким хворим не потрібно коригувати дозу (див. розділ «Особливості застосування»).
Амлодипін
Після перорального прийому терапевтичних доз амлодипіну, він добре всмоктується і досягає максимальної концентрації у крові через 6-12 годин після прийому. Абсолютна біодоступність становить від 64 до 80 %. Об’єм розподілу становить приблизно 21 л/кг. Дослідження in vitro продемонстрували, що приблизно 97,5 % циркулюючого в крові амлодипіну зв’язується з білками плазми.
Прийом їжі не впливає на біодоступність амлодипіну.
Період напіввиведення із плазми крові становить приблизно 35-50 годин, що дозволяє призначати препарат один раз на добу.
Амлодипін головним чином метаболізується у печінці з утворенням неактивних метаболітів. 60 % метаболітів виводиться із сечею та 10 % - у незміненому вигляді.
Застосування у пацієнтів літнього віку: час досягнення максимальної концентрації амлодипіну у плазмі крові у людей літнього віку та молодших пацієнтів є однаковим. У пацієнтів літнього віку відзначається тенденція до зниження кліренсу амлодипіну та, відповідно, збільшення показника AUC та періоду напіввиведення. Підвищення показника AUC та часу напіввиведення у пацієнтів із застійною серцевою недостатністю відповідало віковим особливостям досліджуваних пацієнтів.
Застосування у пацієнтів з порушенням функції печінки: існує дуже обмежена кількість клінічних даних щодо призначення амлодипіну пацієнтам із порушенням функції печінки. У пацієнтів із печінковою недостатністю кліренс амлодипіну знижується, це призводить до подовження періоду напіввиведення та підвищення показника AUC приблизно на 40-60 %.
Фармацевтичні характеристики.
Основні фізико-хімічні властивості:
Бі-ПРЕСТАРІУМ® 5 мг/5 мг: білого кольору, довгастої форми таблетка з тисненням 5/5 з одного боку та
з іншого.Бі-ПРЕСТАРІУМ® 5 мг/10 мг: білого кольору, квадратної форми таблетка з тисненням 5/10 з одного боку та
з іншого.Бі-ПРЕСТАРІУМ® 10 мг/5 мг: білого кольору, трикутної форми таблетка з тисненням 10/5 з одного боку та
з іншого.Бі-ПРЕСТАРІУМ® 10 мг/10 мг: білого кольору, круглої форми таблетка з тисненням 10/10 з одного боку та
з іншого.Термін придатності. 3 роки.
Умови зберігання. Зберігати таблетки у щільно закритому контейнері. Не потребує особливих температурних умов зберігання.
Упаковка. По 30 таблеток у контейнері для таблеток; по 1 контейнеру для таблеток у коробці з картону.
Категорія відпуску. За рецептом.
Заявник.
ЛЄ ЛАБОРАТУАР СЕРВ'Є, Франція/
LES LABORATOIRES SERVIER, France.
Місцезнаходження.
50 рю Карно, 92284 Сюрен седекс, Франція/
50 rue Carnot, 92284 Suresnes cedex, France.
Виробник.
Лабораторії Серв’є Індастрі, Франція/
Les Laboratoires Servier Іndustrie, France.
Місцезнаходження.
905 рут де Саран 45520 Жіді, Франція/
905 route de Saran 45520 Gidy, France.
Виробник.
Серв’є (Ірландія) Індастріс Лтд, Ірландія/
Servier (Ireland) Industries Ltd, Ireland