Метоклопрамида гидрохлорид

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

 

МЕТОКЛОПРАМІДУ ГІДРОХЛОРИД

(METOCLOPRAMIDE HYDROCHLORIDE)

 

Склад:

діюча речовина: метоклопраміду гідрохлорид;

1 мл препарату містить 5 мг метоклопраміду гідрохлориду (у перерахунку на 100 % безводну речовину);

допоміжні речовини: натрію сульфіт безводний (Е 221), динатрію едетат, натрію хлорид, вода для ін’єкцій.

 

Лікарська форма. Розчин для ін’єкцій.

 

Фармакотерапевтична група. Засоби, що впливають на травну систему і метаболізм. Стимулятори перистальтики. Код АТС А03F А01.

 

Клінічні характеристики.

Показання.

У дорослих – для запобігання післяопераційної нудоти і блювання, нудоти і блювання, викликаних радіотерапією, відстроченої (не гострої) нудоти і блювання, викликаних хіміотерапією, а також для симптоматичного лікування нудоти і блювання, у т.ч. пов’язаних з гострою мігренню.

У дітей – як препарат другої лінії для профілактики відстрочених нудоти і блювання, викликаних хіміотерапією, та для лікування наявної післяопераційної нудоти і блювання. Препарат заборонено застосовувати дітям віком до 1 року.

 

Протипоказання.

·   Підвищена чутливість до метоклопраміду або до будь-якого з інгредієнтів препарату;

·   шлунково-кишкові кровотечі, механічна кишкова непрохідність, перфорації кишечнику, а також стани, коли посилення рухової активності ШКТ небажане (ранній післяопераційний період при операціях на ШКТ);

·   феохромоцитома (можливий гіпертонічний криз у зв’язку з викидом катехоламінів з пухлини);

·   пацієнтам з епiлепсiєю або з пiдвищеною судомною готовнiстю (екстрапiрамiднi руховi розлади), або пацієнтам, які отримують інші препарати, що можуть викликати екстрапірамідні реакції (наприклад, фенотіазини, бутирофенони), оскільки можливе збільшення частоти та інтенсивності судом або екстрапірамідних реакцій;

·   пізня дискінезія, зумовлена нейролептиками або метоклопрамідом, в анамнезі;

·   супутнє застосування з леводопою або допамінергічними агоністами;

·   встановлена метгемоглобінемія при застосуванні метоклопраміду або дефіциті НАДН-цитохром-b5-редуктази в анамнезі;

·   хвороба Паркінсона;

·   глаукома;

·   пролактинозалежні пухлини;

·   блювання церебральної етіології.

Запобiжнi заходи.

У зв’язку з вмiстом сульфiту натрiю iн’єкцiйний розчин Метоклопраміду гідрохлориду не можна призначати хворим на бронхiальну астму з пiдвищеною чутливiстю до сульфiтів.

 

Спосіб застосування та дози.

Розчин для ін’єкцій вводиться внутрішньом’язовим шляхом або повільно внутрішньовенно (у вигляді повільної ін’єкції, короткочасної або тривалої інфузії). Як розчинник застосовують 0,9 % розчин натрію хлориду, 5 % розчин глюкози.

Для введення у вигляді короткочасної інфузії разову дозу препарату розводять у 50 мл інфузійного розчину, вводять протягом 15 хвилин.

Максимальна добова доза метоклопраміду для дорослих і дітей становить 0,5 мг/кг маси тіла.

Для дорослих звичайна терапевтична доза метоклопраміду  становить 10 мг до 3 разів на добу.

Для дітей рекомендована доза становить від 0,1 до 0,15 мг/кг маси тіла до 3 разів на добу. З метою зведення до мінімуму ризиків побічних реакцій з боку нервової системи та інших побічних реакцій, метоклопрамід можна призначати тільки для короткотривалого лікування (до 5 діб); метоклопрамід для внутрішньовенного введення слід застосовувати як повільну болюсну ін’єкцію протягом щонайменше 3 хвилин.

При нирковій недостатності дозу препарату пiдбирають вiдповiдно до ступеня тяжкостi порушення функцiї нирок.

 

Клiренс креатинiну

Доза препарату

До 10 мл/хв

10 мг (1 ампула) 1 раз на добу

Вiд 11 до 60 мл/хв

15 мг (1½ ампули) на добу:

10 мг (1 ампула) за І введення та

5 мг (½ ампули) за ІІ введення

Залежно від клінічної ефективності та безпеки застосування дозування можна збільшити або зменшити.

Пацієнтам із клінічно вираженою печінковою недостатністю внаслідок збільшення періоду напіввиведення спочатку призначають половинну дозу, наступна доза залежить від індивідуальної реакції на метоклопрамід.

 

Побічні реакції.

Центральна нервова система.

·   Сонливість або безсоння, головний біль, відчуття втоми, сплутаність свідомості, запаморочення, млявість можуть виникати у пацієнтів при застосуванні звичайних рекомендованих доз препарату.

·   Були окремі повідомлення про судомні напади (без чіткого зв’язку з метоклопрамідом).

·   Екстрапірамідні реакції, як правило, дистонії (у тому числі дискiнетичний синдром), особливо у дітей та пацієнтів віком до 30 років, ризик яких збільшується при перевищенні добової дози 0,5 мг/кг маси тіла: спазм мускулатури обличчя, тризм, ритмічна протрузія язика, бульбарний тип мовлення, спазм екстраокулярних м’язів, включаючи окулогірні кризи, неприродні положення голови та плечей, опістотонус, м’язовий гіпертонус. Екстрапірамідні реакції зазвичай виникають протягом 24-48 годин від початку лікування метоклопрамідом та зникають протягом 24 годин після відміни препарату. За небхідності лікування цих реакцій можна застосовувати антихолінергічні антипаркінсонічні препарати та бензодіазепіни, біперіден внутрішньовенно (як антидот).

·   Рухове занепокоєння (акатизія), що може проявлятися відчуттям тривоги, хвилюванням, cиндромом підвищеної нервово-рефлекторної збудливості, безсонням, а також нездатністю всидіти на місці, підвищеною патологічною частотою рухів. Ці симптоми можуть зникнути при зменшенні дози препарату.

·   Паркiнсонiзм (тремор, сiпання м’язiв, брадикінезія, ригідність м’язів, маскоподібне обличчя) пiсля тривалого лiкування метоклопрамідом у деяких пацієнтів літнього вiку, а також при нирковій недостатності.

·   Існує ризик гострих (короткочасних) неврологічних розладів, що вищий у дітей, а пізньої дискінезії (що може бути необоротною) – у пацієнтів літнього віку, з цукровим діабетом і зазвичай розвивається після відміни препарату. Проявляється мимовільними рухами язика, обличчя, рота, щелепи, іноді мимовільними рухами тулуба і/або кінцівок.

·   Нейролептичний злоякісний синдром, що включає гіперпірексію, змінену свідомість, м’язову ригідність, розлад функцій вегетативної нервової системи та підвищений рівень креатинфосфокінази в сироватці крові. Цей синдром є потенційно летальним, при його виникненні необхідно негайно припинити прийом метоклопраміду та терміново розпочати лікування (дантролен, бромокриптин).

Ризик розвитку побічних реакцій з боку нервової системи зростає при застосуванні препарату у високих дозах та при тривалому лікуванні.

Психічні розлади.

·   Тривога, відчуття страху, галюцинації, розвиток депресій із суїцидальними думками.

Кров та лімфатична система.

·   Нейтропенія, лейкопенія або агранулоцитоз, як правило, без чіткого зв'язку з прийомом метоклопраміду.

·   Метгемоглобінемія та сульфгемоглобінемія, особливо при застосуванні високих доз метоклопраміду і особливо при передозуванні у дітей. При появі цих порушень препарат необхідно відмінити, можливе застосування метиленового синього.

Серцево-судинні розлади.

Зареєстровано окремі повідомлення щодо можливості розвитку тяжких серцево-судинних реакцій, обумовлених застосуванням метоклопраміду, особливо при внутрішньовенному введенні.

·   Гостра серцева недостатність, порушення серцевої провідності (наприклад, суправентрикулярна тахікардія, брадикардія, суправентрикулярна екстрасистолія, шлуночкова екстрасистолія, асистолія, блокада серця) при внутрішньовенному введенні метоклопраміду, артеріальна гіпотензія/гіпертензія, набряки.

·   Зупинка синусового вузла, пролонгація QT-інтервалу, шлуночкова тахікардія типу «пірует», синкопе при внутрішньовенному введенні, гостра артеріальна гіпертензія у пацієнтів з феохромоцитомою.

Шлунково-кишкові розлади.

·   Нудота, диспепсія, діарея; можлива сухість у роті (особливо при застосуванні високих доз), запори.

Гепатобіліарні розлади.

·   Випадки гепатотоксичності, що характеризуються такими проявами як жовтяниця, підвищення рівня печінкових трансаміназ в сироватці крові, зазвичай при введенні метоклопраміду з іншими потенційно гепатотоксичними препаратами.

Розлади з боку сечовидільної системи.

·   Часте сечовипускання, нетримання сечі.

Алергічні реакції.

·   Шкірні висипи, прояви гіперчутливості, такі як гіперемія, свербіж, кропив’янка, ангіоневротичні набряки (в тому числі набряки гортані, язика), реакції анафілаксії (в тому числі анафілактичний шок), бронхоспазм, особливо у пацієнтів з бронхіальною астмою в анамнезі.

Через вмiст в iн'єкцiйному розчинi Метоклопраміду гідрохлорид натрiю сульфiту можуть спостерігатися окремі випадки реакцiй пiдвищеної чутливостi, особливо у хворих на бронхiальну астму, у вигляді нудоти, блювання, свистячого дихання, гострого нападу астми, порушення свiдомостi aбo шоку. Цi реакцiї можуть мати iндивiдуальний перебіг.

Ендокринні розлади.

·   Підвищення рівня пролактину в сироватці крові, в результаті чого можуть виникати галакторея, порушення менструального циклу (в тому числі аменорея), гінекомастія (зазвичай пiсля тривалої терапії препаратом).

·   За рахунок транзиторного підвищення альдостерону під час терапії метоклопрамідом можлива затримка рідини у тканинах та розвиток набряків.

Порушення у місці введення.

·   Запальні процеси у місці ін’єкцій, в тому числі флебіт.

Інше.

·   Зорові порушення, шум у вухах, порфірія, транзиторні почервоніння обличчя та верхньої частини тіла при застосуванні високих доз препарату внутрішньовенно.

У дітей, підлітків, пацієнтів до 30 років i пацієнтів з тяжкими порушеннями функцiї нирок (ниркова недостатнiсть) через уповільнення виведення метоклопраміду особливо необхідно спостерігати за розвитком побiчних явищ, а при їх виникненнi прийом препарату одразу ж слід припинити.

 

Передозування.

Симптоми: сонливість, сплутаність свідомості, галюцинації, дезорієнтація, руховий неспокій, судоми, екстрапірамідно-моторні розлади, порушення функції серцево-судинної системи з брадикардією, підвищенням чи зниженням артеріального тиску, зупинка дихання і серцевої діяльності. Можливий розвиток метгемоглобінемії, особливо у дітей.

Лікування. Відміна препарату, симптоматична терапія. У випадку застосування великих доз метоклопраміду його необхідно видалити зі шлунково-кишкового тракту шляхом промивання шлунка. Для медикаментозного лікування передозування застосовують кофеїн, антихолінергічні, антипаркінсонічні засоби, бензодіазепіни. Екстрапірамідні розлади усувають повільним внутрішньовенним введенням біперидену. За життєво важливими функціями організму спостерігають до повного зникнення симптомів отруєння. При розвитку метгемоглобінемії можливе застосування метиленового синього (слід пам’ятати, що метиленовий синій може призвести до гемолітичної анемії, яка може бути фатальною у пацієнтів з дефіцитом глюкозо-6-фосфатдегідрогенази).

Гемодіаліз, перитонеальний діаліз неефективні.

 

Застосування в період вагітності або годування груддю.

Метоклопрамід протипоказаний в І триместрі вагітності. Необхідно уникати застосування метоклопраміду на останніх термінах вагітності через фармакологічні властивості (як у інших нейролептиків), які не виключають появи екстрапірамідного синдрому у новонародженого. При застосуванні метоклопраміду потрібно спостерігати за новонародженим.

При застосуванні препарату у період годування груддю слід враховувати, що метоклопрамід виділяється з грудним молоком, тому за необхідності застосування препарату необхідно припинити годування груддю.

 

Діти.

Метоклопраміду гідрохлорид, розчин для ін’єкцій, не можна призначати новонародженим та дiтям вiком до 1 року.

 

 

Особливості застосування.

Неефективний при блюванні вестибулярного генезу.

Препарат не призначають після операцій на ШКТ (як пілоропластика чи анастомоз кишечнику), оскільки енергійні м’язові скорочення перешкоджають загоєнню швів.

З обережністю застосовують метоклопрамід пацієнтам:

·   з печінковою та нирковою недостатністю;

·   до 30 років і дітям;

·   при артеріальній гіпертензії (препарат може збільшувати рівень циркулюючих катехоламінів);

·   з цукровим діабетом − збільшується ризик побічних реакцій, особливо пізньої дискінезії;

·   з депресією в анамнезі (тільки якщо очікувана користь переважає потенційні ризики): симптоми депресії при прийомі препарату можуть варіювати від легкої до тяжкої форми з суїцидальними думками і можуть виникати навіть у пацієнтів без попередньої історії депресії.

Слід з особливою обережністю застосовувати препарат у пацієнтів груп ризику, а саме: пацієнтам похилого віку, із розладами серцевої провідності, з незкоригованим дисбалансом електролітів або брадикардією, пацієнтам, які приймають інші препарати, що подовжують QT-інтервал. Препарат не слід застосовувати для лікування хронічних захворювань, таких як гастропарез, диспепсія і гастроезофагеальна рефлюксна хвороба, чи як додатковий засіб при проведенні хірургічних або радіологічних процедур.

Ризик розвитку екстрапірамідних симптомів (особливо у дітей), в тому числі паркінсонізму, зростає з подовженням курсу терапії та збільшенням дози препарату. Зазвичай ці реакції спостерігаються на початку лікування та можуть виникати після одноразового застосування. У разі розвитку екстрапірамідних симптомів метоклопрамід потрібно негайно відмінити. Ці ефекти зникають повністю після припинення лікування, але можуть вимагати симптоматичного лікування (бензодіазепіни дітям та/або антихолінергічні протипаркінсонічні лікарські засоби дорослим). При застосуванні метоклопраміду можуть також посилюватися симптоми хвороби Паркінсона. Щоб уникнути передозування, необхідно дотримуватися щонайменше 6-годинного інтервалу.

Лікування метоклопрамідом не повинно тривати понад 3 місяці через ризик розвитку пізньої дискінезії, що є потенційно необоротною, особливо у осіб літнього віку. Лікування необхідно припинити, якщо з’являються клінічні ознаки пізньої дискінезії.

Пацієнтам із супутніми неврологічними захворюваннями та пацієнтам, які отримують лікування іншими лікарськими препаратами, що діють на центральну нервову систему, необхідно бути особливо обережними.

При монотерапії метоклопрамідом, а також у комбінації з нейролептиками можливий розвиток злоякісного нейролептичного синдрому. У разі виникнення симптомів цього захворювання застосування метоклопраміду слід негайно припинити та розпочати відповідне лікування.

Якщо нудота, блювання тривають на фоні терапії метоклопрамідом, необхідно виключати можливість церебральних розладів.

У пацієнтів з дефіцитом NADH-цитохром-b5-редуктази при застосуванні метоклопраміду підвищується ризик розвитку метгемоглобінемії та сульфгемоглобінемії. При лікуванні метгемоглобінемії слід пам’ятати, що метиленовий синій може призвести до гемолітичної анемії, яка може бути фатальною, у пацієнтів з дефіцитом глюкозо-6-фосфатдегідрогенази.

 

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

Метоклопрамід може викликати сонливість, запаморочення, дискінезію та дистонії, що можуть впливати на зір, а також на здатність керувати транспортними засобами або працювати з іншими автоматизованими системами.  

 

 

 

 

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Метоклопрамід через дію на моторику шлунково-кишкового тракту може впливати на поглинання інших лікарських засобів шляхом зменшення поглинання зі шлунка або підвищення поглинання з тонкої кишки.

Леводопа або допамінергічні агоністи: комбінація з метоклопрамідом протипоказана через взаємний антагонізм.

Ацетилсаліцилова кислота, парацетамол, діазепам, етанол, літій, тетрациклін, ампіцилін: підвищує їх абсорбцію.

Дигоксин, циметидин: зменшує їх абсорбцію.

Бромокриптин, каберголін, перголід: метоклопрамід слід застосовувати з обережністю у поєднанні з цими препаратами, тому що вони діють на центральні дофамінові рецептори.

Етанол, заспокійливі засоби, снодійні, транквілізатори: можливий розвиток адитивного седативного ефекту.

Н2-гістаміноблокатори: можливе зниження ефективності терапії за рахунок зменшення їх абсорбції.

Нейролептики (особливо фенотіазинового ряду та похідні бутирофенону, тіоксантену, тетрабеназину): підвищення ризику розвитку екстрапірамідних симптомів.

Наркотичні аналгетики: можуть послаблювати дiю метоклопрамiду.

Антихолiнергiчнi засоби, похідні морфіну: характеризуються взаємним антагонізмом із метоклопрамідом стосовно впливу на моторну активність травного тракту.

Трициклiчні антидепресанти, iнгiбiтори моноамiнооксидази (МАО), симпатомiметичні засоби: метоклопрамiд може впливати на їх дiю.

Тiамiн (вiтамiн В1): у зв’язку з вмістом у ін’єкційному розчині метоклопраміду натрiю сульфіту одночасний прийом може призвести до швидкого розщеплення тіаміну в організмі.

Серотонінергічні препарати (інгібітори зворотнього захоплення серотоніну): можливе посилення екстрапірамідних симптомів, включаючи підвищення ризику розвитку серотонінового синдрому.

Атоваквон: метоклопрамід може знизити його концентрацію в плазмі крові.

Н-холінолітик суксаметоній (сукцинілхолін):  підвищує міорелаксуючі ефекти та подовжує його дію.

Інгібітори центральної нервової системи (похідні морфіну, нейролептики, седативні антигістаміни-блокатори рецепторів Н1, седативні антидепресанти, барбітурати, клонідин та споріднені препарати): потенціюють дію метоклопраміду.

Потужні інгібітори CYP2D6 (наприклад, флуоксетин, пароксетин): підвищення рівнів експозиції метоклопраміду. Хоча клінічна значущість цього точно не відома, за пацієнтами необхідно проводити спостереження стосовно побічних реакцій.

 

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка. Специфічний блокатор дофамінових (D2) і серотонінових (5-НТ3) рецепторів, пригнічує хеморецептори тригерної зони стовбура мозку, послабляє чутливість вісцеральних нервів, що передають імпульси від пілорусу і дванадцятипалої кишки до блювотного центру. Через гіпоталамус і парасимпатичну нервову систему (іннервація ШКТ) чинить регулюючий і координуючий вплив на тонус і рухову активність органів травлення.

Підвищує тонус шлунка та кишечнику, прискорює випорожнення шлунка, зменшує гіперацидний стаз, запобігає пілоричному і езофагеальному рефлюксу, стимулює перистальтику кишечнику. Нормалізує відділення жовчі, зменшує спазм сфінктера Одді, не змінюючи його тонусу, усуває дискінезію жовчного міхура. Не чинить М-холіноблокуючої, антигістамінної, антисеротонінової і гангліоблокуючої дії; не впливає на тонус кровоносних судин мозку, АТ, функцію дихання, а також нирок і печінки, на кровотворення, секрецію шлунка і підшлункової залози. Стимулює секрецію пролактину (подібно до інших блокаторів дофамінових рецепторів).

Початок дії на ШКТ відмічається через  10-15 хвилин  після  внутрішньом’язового  введення і  через  1-3 хвилин – після внутрішньовенного, що виявляється прискоренням евакуації вмісту шлунка (приблизно протягом 3 годин) і протиблювальним ефектом (продовжується 12 годин).

Фармакокінетика. При парентеральному введенні швидко і повністю всмоктується. Незначною мірою метаболізується в печінці шляхом зв’язування із сірчаною та глюкуроновою кислотами. Період напіввиведення становить 2,5-6 годин. Близько 85 % дози виводиться з сечею у незміненому вигляді або у вигляді метаболітів протягом 72 годин, інша частина – з калом. У хворих із порушеннями функції нирок період напіввиведення збільшений.

Легко проникає крізь гематоенцефалічний і плацентарний бар’єри, а також у грудне молоко.

 

Фармацевтичні характеристики.

Основні фізико-хімічні властивості: прозора безбарвна рідина.

 

Несумісність.

Ін’єкційний розчин Метоклопраміду гідрохлорид не можна змішувати з лужними інфузійними розчинами.

 

Термін придатності. 4 роки.

 

Умови зберігання. В оригінальній упаковці при температурі не вище 25 ○С.

Зберігати у недоступному для дітей місці.

 

Упаковка.

По 2 мл в ампулі, по 5 ампул в касеті, по 2 касети в пачці.

 

Категорія відпуску. За рецептом.

 

Виробник. Публічне акціонерне товариство «Науково-виробничий центр «Борщагівський хіміко-фармацевтичний завод».

 

Місцезнаходження. Україна, 03134, м. Київ, вул. Миру, 17.