Протипоказання. Небезпечна для життя підвищена чутливість (анафілактична реакція) до активної речовини або до будь-якого з компонентів препарату, невдале повторне введення препарату (див. розділи «Особливості застосування» та «Побічні реакції»).

Спосіб застосування та дози.

Лікування препаратом Міозим слід здійснювати під контролем кваліфікованого лікаря, який має досвід лікування пацієнтів із хворобою Помпе чи інших спадкових метаболічних або нейроваскулярних хвороб.

Дози

Рекомендована схема прийому алглюкозидази альфа становить 20 мг/кг маси тіла 1 раз на 2 тижні.

Слід постійно оцінювати реакцію пацієнтів на лікування, враховуючи всебічну оцінку всіх клінічних проявів хвороби.

Дози для застосування дітям та дорослим пацієнтам

Немає спеціальних рекомендацій щодо застосування препарату Міозим дітям, підліткам, дорослим та літнім пацієнтам.

Дози для застосування пацієнтам з нирковою або печінковою недостатністю

Безпека та ефективність застосування препарату Міозим пацієнтам з нирковою або печінковою недостатністю не оцінювалися, тому немає спеціальних рекомендацій щодо режиму дозування для цих пацієнтів.

Інструкції щодо застосування

Міозим слід застосовувати у вигляді внутрішньовенної інфузії.

Інфузії слід здійснювати з поступовим збільшенням швидкості введення препату. Рекомендується розпочинати інфузії з початкової швидкості введення, що становить 1 мг/кг/год. При відсутності ознак побічних реакцій, пов’язаних з інфузією препарату, поступово збільшувати швидкість на 2 мг/кг/год кожні 30 хвилин, доки не буде досягнуто максимальної швидкості − 7 мг/кг/год. Реакції, пов’язані з інфузією, описані у розділі «Побічні реакції».

Міозим необхідно розчинити у воді для ін’єкцій, потім розвести у 9 мг/мл (0,9 %) розчину натрію хлориду й після цього застосовувати для внутрішньовенних інфузій. Розчинення та розведення слід здійснювати відповідно до норм клінічної практики, особливо зважаючи на дотримання асептичних умов.

Через білкову природу препарату Міозим у розчиненому препараті й у пакетах для інфузій можуть утворюватися протеїнові частинки. Тому при застосуванні препарату слід використовувати 0,2-мікронний вбудований фільтр із низьким зв’язуванням білка. Було продемонстровано, що використання 0,2-мікронного вбудованого фільтра усуває видимі частинки й не призводить до очевидної втрати білків або їх активності.

Слід визначити необхідну кількість флаконів, враховуючи індивідуальний режим дозування пацієнта (мг/кг), та дістати їх з холодильника, щоб вони нагрілися до кімнатної температури (приблизно за 30 хвилин). Кожен флакон препарату призначений тільки для одноразового використання.

Приготування інфузійного розчину з дотриманням вимог асептики

Розчинення

Розчиніть порошок кожного флакона препарату Міозим по 50 мг у 10,3 мл води для ін’єкцій. Додавайте воду для ін’єкцій повільно, крапля за краплею, щоб вона стікала по стінці флакона, а не безпосередньо на ліофілізат. Обережно похитайте з боку в бік та покрутіть між долонями (у вертикальному положенні) кожен флакон. Не перевертайте догори, не струшуйте та не збовтуйте флакон. Отриманий об’єм розчину − 10,5 мл (містить 5 мг/мл) − прозорий, від безбарвного до блідо-жовтого кольору, може містити часточки у формі тонких білих ниток або прозорих волокон. Одразу ж перевірте вміст флакона на відсутність твердих часточок та зміну кольору. Якщо під час перевірки виявлені чужорідні часточки, інші, ніж описані вище, або якщо розчин змінив колір, не використовуйте його. pH отриманого розчину − близько 6,2.

Після розчинення рекомендується швидко розвести вміст флаконів (див. нижче).

Розведення

Після здійснення вищенаведеної процедури розчинення отриманий розчин містить 5 мг алглюкозидази альфа в 1 мл. Отриманий об’єм дає змогу точно відібрати 10,0 мл (що дорівнює 50 мг) з кожного флакона.

Далі розчин слід розвести таким чином.

Повільно відберіть отриманий розчин з кожного флакона для отримання необхідної для пацієнта дози. Рекомендована кінцева концентрація алглюкозидази в пакетах для інфузій варіює від 0,5 до 4 мг/мл. Видаліть повітря із пакета для інфузій. Також видаліть з пакета відповідний об’єм 0,9 % натрію хлориду, який буде заміщений розчиненим препаратом Міозим. Повільно введіть розчинений Міозим безпосередньо у розчин 0,9 % натрію хлориду. Обережно переверніть або зімніть пакет для інфузій, щоб змішати розведений розчин. Не струшуйте та не збовтуйте пакет для інфузій.

Готовий розчин для інфузій слід застосувати якнайшвидше після приготування.

Будь-який невикористаний препарат або його залишки слід утилізувати.

Побічні реакції.

Інфантильна форма хвороби Помпе

У ході клінічних досліджень 39 пацієнтів з інфантильною формою хвороби Помпе лікували із застосуванням препарату Міозим протягом трьох років (168 тижнів з медіаною в 121 тиждень (див. розділ «Фармакодинаміка»)). Побічні реакції, пов’язані із застосуванням препарату, про які повідомлялося як мінімум у 2 пацієнтів, наведені у таблиці 1. Побічні реакції, пов’язані із застосуванням препарату, у більшості випадків були легкого або середнього ступеня тяжкості і майже всі виникли під час інфузії або протягом 2 годин після завершення інфузії (реакції, пов’язані з інфузією). Повідомлялося про серйозні реакції, пов’язані з інфузією: кропив’янку, хрипи, тахікардію, зменшення оксигенації крові, бронхоспазм, тахіпное, періорбітальний набряк та артеріальну гіпертензію.

Хвороба Помпе з пізнім початком

У ході плацебо-контрольованого дослідження, яке тривало 78 тижнів, 90 пацієнтів із формою хвороби Помпе з пізнім початком (віком від 10 до 70 років) лікували із застосуванням препарату Міозим або плацебо у рандомізований спосіб у співвідношенні 2:1 (див. розділ «Фармакодинаміка»). Загалом кількість пацієнтів, у яких виникли побічні реакції, в тому числі серйозні, була порівнянною в обох групах. Найчастіше спостерігалися побічні реакції, пов’язані з інфузією препарату. Трохи більше пацієнтів, у яких виникли реакції, пов’язані з інфузією препарату, було у групі, де застосовували Міозим, ніж у групі, де застосовували плацебо (28 % проти 23 %). Більшість із цих реакцій були несерйозними, з легким або середнім ступенем тяжкості й зникали самостійно. Про побічні реакції, пов’язані з препаратом, повідомлялося як мінімум у 2 пацієнтів (див. таблицю 1). Серйозні побічні реакції, про які повідомлялося у 4 пацієнтів, яких лікували із застосуванням препарату Міозим: ангіоневротичний набряк, відчуття дискомфорту в грудях, відчуття стиснення у горлі, некардіальний біль у грудях та суправентрикулярна (надшлуночкова) тахікардія. Реакції, які виникли у 2 з цих пацієнтів, були IgE-опосередкованими реакціями підвищеної чутливості.

Побічні реакції (зафіксовані як мінімум у 2 пацієнтів) та побічні реакції, виявлені у післяреєстраційному дослідженні, програмах розширеного доступу та неконтрольованих клінічних дослідженнях, були класифіковані за частотою виникнення: дуже часті (≥ 1/10), часті (від ≥ 1/100 до

Інфантильна форма хвороби Помпе1

Хвороба Помпе з пізнім початком2

Інфантильна форма та пізній початок хвороби Помпе

Порушення з боку імунної системи

часто

Підвищена чутливість

Психічні розлади

часто

Збудження

невідомо

Збудження

Неспокій

Порушення з боку нервової системи

часто

Тремор

Запаморочення

Парестезія

Головний біль3

невідомо

Тремор

Головний біль

Порушення з боку органів зору

невідомо

Кон’юнктивіт

З боку серцевої системи

Дуже часті

Тахікардія

Часті

Ціаноз

невідомо

Зупинка серця

Брадикардія

Тахікардія
Ціаноз

Порушення з боку судин

дуже часто

Припливи

часто

Гіпертонія

Блідість

Почервоніння

невідомо

Гіпертонія

Гіпотонія

Звуження судин

Блідість

Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння

дуже часто

Тахіпное

Кашель

часто

Відчуття стиснення у горлі

невідомо

Зупинка дихання

Апное

Порушення дихання

Бронхоспазм

Сопіння

Глотковий набряк

Діспное

Тахіпное

Відчуття стиснення у горлі

Стридор

Кашель

Порушення з боку шлунково-кишкового тракту

дуже часто

Блювання

часто

Відрижка

Нудота

Діарея

Блювання

Нудота3

невідомо

Біль у животі

Відрижка

Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин

дуже часто

Кропив’янка

Висипання

часто

Еритема

Макулопапульозні висипання

Макульозні висипання

Папульозні висипання

Свербіж

Кропив’янка

Папульозний висип

Свербіж

Гіпергідроз

невідомо

Періорбітальний набряк

Сітчасте ліведо

Підвищення сльозотечі

Висип

Еритема
Гіпергідроз

Порушення з боку скелетно-м’язової системи та сполучних тканин

часто

Спазми у м’язах

Посмикування м’язів

Міалгія

невідомо

Артралгія

Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів

невідомо

Нефротичний синдром

Протеїнурія

Розлади загального характеру та стани, пов’язані з місцем введення

дуже часто

Гіпертермія

часто

Дратівливість

Гарячка

Гіпертермія

Відчуття дискомфорту у грудях

Периферичний набряк

Локальна припухлість

Втомлюваність3

Відчуття жару

невідомо

Біль у грудях

Набряк обличчя

Відчуття жару

Гарячка

Озноб

Дискомфорт у грудях

Дратівливість

Периферійне охолодження

Біль у місці інфузії

Реакція у місці інфузії

Результати лабораторних досліджень (дослідження)

Дуже часті

Зменшення оксигенації крові

Часті

Збільшення частоти серцевих скорочень

Підвищення артеріального тиску

Підвищення температури тіла

Підвищення артеріального тиску

невідомо

Зменшення оксигенації крові Збільшення частоти серцевих скорочень

1 Події, про які повідомлялось у 39 пацієнтів з інфантильною формою хвороби у ході 2 клінічних досліджень.

2 Події, про які повідомлялось у 60 пацієнтів з пізнім початком хвороби у плацебо-контрольованому клінічному дослідженні

3 Події, про які частіше повідомлялось у групі, де застосовували плацебо, ніж у групі із застосуванням Міозиму у пацієнтів з пізнім початком хвороби.

4 Додаткові побічні реакції, відомі з післяреєстраційних досліджень, програм розширеного доступу та неконтрольованих клінічних досліджень.

У невеликої кількості пацієнтів (

Пацієнтів з реакціями, пов’язаними з інфузією, які варіюють від помірних до важких, оцінили на наявність специфічних IgE-антитіл до алглюкозидази альфа; деякі пацієнти дали позитивну відповідь, включаючи тих, у кого виникла анафілактична реакція.

Повідомляється, що нефротичний синдром, як і тяжкі шкірні реакції, включаючи виразково-некротичні ураження шкіри, ймовірно зумовлений порушенням імунної реактивності організму, пов'язану з прийманням алглюкозидази альфа, (див. Особливості застосування).

Передозування.

Про випадки передозування не повідомлялося. У ході клінічних досліджень застосовували дози до 40 мг/кг маси тіла.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Вагітність

Немає даних щодо застосування алглюкозидази альфа вагітним. Дослідження на тваринах продемонстрували репродуктивну токсичність (див. розділ «Фармакологічні властивості»). Потенційний ризик для людини невідомий. Міозим не слід застосовувати під час вагітності, за винятком випадків нагальної потреби.

Період годування груддю

Алглюкозидаза альфа може проникати у грудне молоко. Оскільки немає даних щодо впливу алглюкозидази альфа на новонароджених через грудне молоко, рекомендується припинити годування груддю на період застосування препарату Міозим.

Фертильність

Клінічних даних щодо впливу алглюкозидази альфа на фертильність немає. Доклінічні дані не виявили жодних значних побічних явищ (див. розділ «Доклінічні дані з безпеки»).

Діти.

Препарат застосовують у педіатричній практиці.

Особливості застосування

Підвищена чутливість/анафілактичні реакції

При здійсненні інфузій препарату Міозим повідомлялося про серйозні та небезпечні для життя анафілактичні реакції, включаючи анафілактичний шок, у пацієнтів з інфантильною формою та формою пізнього початку хвороби Помпе (див. розділ «Побічні реакції»). Через можливість виникнення тяжких реакцій, пов’язаних з інфузією препарату, при застосуванні препарату Міозим повинні бути легкодоступними відповідні медичні допоміжні засоби, включаючи обладнання для відновлення серцевої діяльності і дихання. При виникненні підвищеної чутливості або анафілактичних реакцій необхідно негайно припинити інфузію препарату Міозим та провести відповідне лікування. Невідкладна медична допомога при виникненні анафілактичних реакцій повинна надаватися відповідно до існуючих медичних стандартів.

Реакції, пов’язані з інфузією

Приблизно у половини пацієнтів з інфантильною формою хвороби й у 28 % пацієнтів з пізнім початком хвороби, яких лікували у ході клінічних досліджень із застосуванням препарату Міозим, виникли реакції, пов’язані з інфузією препарату. Реакції, пов’язані з інфузією препарату, визначають як будь-які пов’язані побічні реакції, які виникли під час інфузії або протягом кількох годин після неї. Деякі реакції мали тяжкий ступінь (див. розділ «Побічні реакції»). Схильність до появи побічних реакцій, пов’язаних з інфузією препарату, спостерігалася у пацієнтів з інфантильною формою хвороби при застосуванні більш високої дози (40 мг/кг). Пацієнти з інфантильною формою хвороби з високими титрами IgG-антитіл мають більший ризик виникнення реакцій, пов’язаних з інфузією препарату. Пацієнти з гострим захворюванням (таким як пневмонія, сепсис) на період здійснення інфузій препарату Міозим мають більший ризик виникнення реакцій, пов’язаних з інфузією препарату. Тому перш ніж застосовувати препарат Міозим, слід ретельно вивчити клінічний стан пацієнта. Слід здійснювати постійний ретельний моніторинг пацієнтів та повідомляти власника реєстраційного посвідчення про усі випадки виникнення таких реакцій, як реакції, пов’язані з інфузією препарату, реакції уповільненого типу та можливі імунологічні реакції.

Слід бути обережними при відновленні застосування препарату Міозим пацієнтам, у яких виникла реакція, пов’язана з інфузією препарату (особливо у випадку анафілактичних реакцій) (див. розділи «Протипоказання» та «Побічні реакції»). При виникненні помірних та скороминучих реакцій спеціальне лікування або припинення інфузій препарату може бути не потріне. Зменшення швидкості інфузії, тимчасова перерва у здійсненні інфузій або проведення попереднього лікування (премедикації) переважно із застосуванням пероральних антигістамінних та/або антипіретичних засобів, та/або кортикостероїдів дає змогу ефективно подолати більшість реакцій. Реакції, пов’язані з інфузією препарату, можуть виникати у будь-який час протягом здійснення інфузії препарату Міозим, переважно через 2 години і, ймовірно, при високій швидкості інфузії.

У пацієнтів з хворобою Помпе на пізній стадії можуть виникати порушення серцевої та респіраторної функції, що, в свою чергу, може призвести до більшого ризику виникнення тяжких ускладнень через реакції, пов’язані з інфузією. Тому під час застосування препарату Міозим слід здійснювати ретельний контроль за станом таких пацієнтів.

Імуногенність

У більшості пацієнтів у ході клінічних досліджень IgG-антитіла до алглюкозидази альфа утворювалися зазвичай протягом 3 місяців лікування. Таким чином, у більшості пацієнтів, яких лікують із застосуванням препарату Міозим, очікується сероконверсія. У пацієнтів з інфантильною формою хвороби, яких лікують із застосуванням високих доз (40 мг/кг), спостерігається тенденція до утворення більш високих титрів антитіл. Це не означає, що існує кореляція (взаємозв’язок) між початком реакції, пов’язаної з інфузією, й часом утворення IgG-антитіл. Обмежена кількість оцінених IgG-позитивних пацієнтів мала позитивну реакцію на пригнічувальний ефект у ході дослідження in vitro. Через рідкісність стану та обмежений досвід, вплив утворення IgG-антитіл на безпеку й ефективність повністю не встановлений. Можливість поганого результату й утворення високих та стійких титрів IgG-антитіл є вищою серед CRIM-негативних пацієнтів (перехресно-реактивний імунологічний матеріал CRIM; пацієнти, у яких не було виявлено ендогенного GAA-білка шляхом вестерн-блоттингу), ніж серед CRIM-позитивних пацієнтів (пацієнти, у яких було виявлено ендогенний GAA білок при здійсненні вестерн-блоттингу). Однак високі та стійкі титри IgG антитіл також виникали й у деяких CRIM-позитивних пацієнтів. Причина поганого клінічного результату та утворення високих і стійких титрів IgG-антитіл вважається багатофакторною. Слід регулярно здійснювати моніторинг титрів IgG-антитіл.

У пацієнтів, у яких виникла реакція підвищеної чутливості, слід також перевірити IgE-антитіла до алглюкозидази альфа й інших медіаторів анафілаксії. Пацієнти, у яких утворились IgE-антитіла до препарату Міозим, знаходяться у групі високого ризику виникнення реакцій, пов’язаних з інфузією препарату, при відновленні інфузій препарату Міозим (див. розділ «Побічні реакції»). Таким чином, під час застосування препарату Міозим слід здійснювати більш ретельний моніторинг стану таких пацієнтів. Деяким IgE-позитивним пацієнтам успішно відновили інфузії препарату Міозим, здійснюючи їх з більш повільною швидкістю та при більш низьких початкових дозах. Вони продовжували отримувати препарат Міозим під ретельним клінічним наглядом.

Імуноопосередковані реакції

Тяжкі шкірні реакції, включаючи виразково-некротичні ураження шкіри, ймовірно зумовлені порушенням імунної реактивності організму, пов'язують з прийманням алглюкозидази альфа (див. розділ Побічні реакції). Нефротичний синдром спостерігався у декількох пацієнтів з хворобою Помпе, які отримували алглюкозидазу альфа та мали високі титри IgG-антитіл (≥ 102,400) (див. розділ «Побічні реакції»). Біопсія нирок цих пацієнтів підтвердила відкладення імунних комплексів. Після переривання лікування стан пацієнтів покращився. Отже, рекомендується проводити періодичні дослідження сечі пацієнтів з високими титрами антитіл до IgG.

Під час приймання алглюкозидази альфа слід постійно контролювати появи ознак та симптомів системних імуноопосередкованих реакцій, що стосуються шкіри та інших органів. У разі виникнення такої реакції слід припинити приймання алглюкозидази альфа та застосувати відповідне лікування. Ризики та переваги продовження приймання алглюкозидази альфа після імуноопосередкованої реакції підлягають оцінці. Деякі пацієнти продовжили лікування та отримували алглюкозидазу альфа під ретельним клінічним наглядом.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

Дослiджень щодо здатності керувати автомобілем та користуватися технікою не проводили. Вважається, що запаморочення – це реакція, пов’язана з інфузією, тому може вплинути на здатність керувати автотранспортом та працювати з іншими механізмами у день проведення інфузії.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Жодних формальних досліджень взаємодії алглюкозидази альфа з іншими лікарськими засобами не проводили. Оскільки алглюкозидаза альфа є рекомбінантним білком людського походження, малоймовірно, щоб вона спричиняла цитохром P450-опосередковані реакції з іншими лікарськими засобами.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Алглюкозидаза альфа – це рекомбінантна форма кислої альфа-глюкозидази людини, яка виробляється за ДНК-рекомбінантною технологією з використанням культури клітин яєчника китайського ховрашка (Chinese Hamster Ovary).

Вважається, що Міозим відновлює активність лізосомальної кислої альфа-глюкозидази (GAA - acid-alpha-glucosidase), призводячи до стабілізації або відновлення функції серця та м’язів скелета (включаючи дихальні м’язи). Зважаючи на дію гематоенцефалічного бар’єру й розмір ферменту, потрапляння алглюкозидази альфа у центральну нервову систему малоймовірно.

Хвороба Помпе

Хвороба Помпе є рідкісною, прогресуючою та летальною метаболічною міопатією з оціненим глобальним відсотком частоти 1 на 40000 народжень. Інші назви хвороби Помпе − глікогенова хвороба II типу (GSD-II), генералізований глікогеноз (AMD) та глікогеноз II типу. Хвороба Помпе належить до лізосомних хвороб накопичення, оскільки виникає в результаті дефіциту лізосомальної гідролази, кислої альфа-глюкозидази (GAA), яка розщеплює лізосомальний глікоген до глюкози. Дефіцит цього ферменту призводить до накопичення глікогену у різних тканинах організму, особливо у тканинах серця, дихальних шляхів, а також у м’язах скелету, призводячи до розвитку гіпертрофічної кардіоміопатії та прогресуючого послаблення м’язів, включаючи погіршення респіраторної функції.

Клінічну картину хвороби Помпе можна описати як спектр хвороби, який варіює від швидкопрогресуючої інфантильної форми (виникнення симптомів хвороби Помпе, як правило, у межах першого року життя з дуже короткою очікуваною тривалістю життя) до менш швидкопрогресуючої форми з пізнім початком.

Інфантильна форма хвороби Помпе характеризується масивним відкладенням глікогену у серці та м’язах скелету, завжди призводячи до швидкопрогресуючої кардіоміопатії, генералізованої слабкості м’язів та гіпотонії. Розвиток моторики часто повністю призупиняється або, якщо віхи моторики досягнуті, вони послідовно втрачаються. Смерть, як правило, трапляється через серцеву та/або респіраторну недостатність до досягнення дитиною одного року.

У ретроспективному дослідженні з вивченням перебігу хвороби у пацієнтів з інфантильною формою хвороби Помпе (n=168), середній вік на початок прояву симптомів становив 2,0 місяці й середній вік смерті становив 9,0 місяців. Відсоток виживання при оцінці за Каплан-Мейєром у віці 12, 24 й 36 місяців життя становив 26%, 9% й 7% відповідно.

Була описана нетипова, більш повільно прогресуюча інфантильна форма хвороби Помпе, яка характеризується менш тяжкою кардіоміопатією й, відповідно, більш тривалим виживанням.

Хвороба Помпе з пізнім початком проявляється у немовлят, дітей, підлітків та навіть у дорослих. Ця форма менш швидко прогресуюча, ніж інфантильна форма. Зазвичай форма з пізнім початком характеризується наявністю достатньої залишкової активності кислої альфа-глюкозидази (GAA) для попередження розвитку кардіоміопатії, однак повідомлялося про незначне ураження серцевої системи приблизно у 4 % пацієнтів з формою пізнього початку хвороби Помпе.

Пацієнти з формою пізнього початку хвороби Помпе зазвичай мають прогресуючу міопатію, переважно проксимальних м’язів таза, плечового пояса й змінні ступені ураження респіраторної системи, що в кінцевому підсумку призводить до абсолютної недієздатності та/або до необхідності штучної вентиляції легень. Час прогресування хвороби є досить різним (варіабельним) і непередбачуваним, при цьому в одних пацієнтів розвивається швидке погіршення функцій м’язів скелету та дихальних м’язів, що призводить до втрати здатності пересування й респіраторної недостатності, у других − прогресування хвороби відбувається менш швидко, у третіх − відсутній взаємозв'язок між ураженням м’язів скелету та дихальних м’язів.

Вважається, що Міозим відновлює активність лізосомальної кислої альфа-глюкозидази (GAA - acid-alpha-glucosidase), призводячи до стабілізації або відновлення функції серця та м’язів скелета (включаючи дихальні м’язи). З огляду на дію гематоенцефалічного бар’єра та розмір ферменту потрапляння алглюкозидази альфа до центральної нервової системи малоймовірне.

Інфантильна форма хвороби Помпе; клінічне дослідження пацієнтів віком 6 місяців або молодших.

Безпека та ефективність препарату Міозим оцінювалися шляхом проведення базового рандомізованого, відкритого, ретроспективного (з історичним контролем) клінічного дослідження 18 пацієнтів з інфантильною формою хвороби, віком 6 місяців або молодших на початок лікування, яким не застосовували штучну вентиляцію легень. Історичну групу пацієнтів, яким не проводили лікування, порівнювали з групою з базового дослідження. Вона була підібрана (n=42) з пацієнтів з ретроспективного дослідження природного перебігу хвороби з інфантильною формою хвороби Помпе. Пацієнти, відібрані рандомізованим шляхом, отримували 20 мг/кг або 40 мг/кг 1 раз на 2 тижні протягом 52 тижнів. Після курсу як мінімум 52 тижні 16 з 18 пацієнтів були залучені до розширеного дослідження з подальшим отриманням тієї ж дози препарату курсом загальною тривалістю до трьох років (150 тижнів).

Первинною кінцевою точкою було співвідношення кількості живих пацієнтів, які не потребували інвазивної вентиляції легень. Однак кількість пацієнтів, які вижили і не потребували інвазивної вентиляції легень у історичній групі, в якій не здійснювалося лікування, не реєструвалася, тому порівняння кінцевої точки неможливе. Через 52 тижні лікування всі 18 пацієнтів, яких лікували із застосуванням препарату Міозим, вижили і 15 із цих 18 пацієнтів не потребували інвазивної вентиляції легень, тоді як 1 із 42 пацієнтів з історичної групи, де не здійснювалося лікування, був живим у віці 18 місяців. Двоє пацієнтів померли і не увійшли до розширеного дослідження. Через 104 тижні лікування всі 16 пацієнтів, залучених до розширеного дослідження, були живими, а 10 з цих 16 пацієнтів не потребували інвазивної вентиляції легень. Наприкінці дослідження (в якому пацієнти отримували лікування з індивідуальною тривалістю від 60 до 150 тижнів; середній період контрольного нагляду становив 119 тижнів) 14 з 16 пацієнтів були живими, а 9 з 16 пацієнтів не потребували інвазивної вентиляції легень. 1 пацієнт помер після закінчення дослідження і ще 1 – після його виключення з дослідження.

Порівняння кривих виживання з часу встановлення діагнозу з відповідними показниками в історичній групі, де не проводилось лікування, було здійснено з використанням регресійного аналізу пропорційних ризиків Кокса. Пацієнти, яких лікували із застосуванням препарату Міозим, продемонстрували тривале виживання порівняно з показником виживання в історичній групі, де лікування не здійснювали (див. таблицю 2).

Таблиця 2

Результати за кінцевими точками виживання з використанням регресійної моделі Кокса

Пацієнти, яким здійснювали лікування

Історична група порівняння

Кінцева точка

Співвідношення ефекту лікування-ризику

95%

довірчий інтервал

p-значення

N=18

N=42

Виживання

0,05

(0,015, 0,147)

Дополнительная информация

Код АТХ	A16AB07
АТХ Классификация	Alglucosidase alfa