Сульперазон

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

 

СУЛЬПЕРАЗОНâ

(SULPERAZONEâ)

 

Склад:

діючі речовини: sulbactam/сefoperazone;

1 флакон містить сульбактаму натрію, що еквівалентно сульбактаму 500 мг або 1000 мг, та цефоперазону натрію, що еквівалентно цефоперазону 500 мг або 1000 мг, відповідно
(у співвідношенні 1:1);

допоміжні речовини: відсутні.

 

Лікарська форма. Порошок для розчину для ін’єкцій.

 

Фармакотерапевтична група. Антибактеріальні засоби для системного застосування. Бета-лактамні антибіотики. Цефалоспорини третього покоління. Код АТС J01D D62.

 

Клінічні характеристики.

 

Показання.

Препарат застосовують для лікування таких інфекцій, спричинених чутливими штамами мікроорганізмів:

-          інфекції дихальних шляхів (верхніх і нижніх відділів);

-          інфекції сечовивідних шляхів (верхніх і нижніх відділів);

-          перитоніт, холецистит, холангіт та інші інфекції черевної порожнини;

-          септицемія;

-          менінгіт;

-          інфекції шкіри і м’яких тканин;

-          інфекції кісток і суглобів;

-          запальні захворювання органів малого таза, ендометрит, гонорея та інші інфекції        статевих органів.

 

Протипоказання.

Сульперазонâ протипоказаний пацієнтам з відомою алергією на пеніциліни, сульбактам, цефоперазон або будь-який цефалоспорин.

 

Спосіб застосування та дози.

Дорослі. Звичайна доза препарату Сульперазонâ для дорослих становить 2-4 г на добу (тобто від 1 до 2 г цефоперазону на добу) внутрішньовенно або внутрішньом’язово в еквівалентно розділених дозах кожні 12 годин.

Співвідношення

Сульбактам/

цефоперазон (г)

Доза

сульбактаму (г)

Доза

цефоперазону (г)

1:1

2 - 4

1 - 2

1 - 2

При тяжких або рефрактерних інфекціях добову дозу препарату Сульперазонâ можна підвищити до 8 г (тобто доза цефоперазону – 4 г) внутрішньовенно у рівномірно розподілених дозах кожні 12 годин. Рекомендована максимальна добова доза сульбактаму становить 4 г (8 г препарату Сульперазонâ).

Порушення функції печінки. Див. розділ «Особливості застосування».

Порушення функції нирок. Режим дозування при застосуванні препарату Сульперазонâ слід коригувати для пацієнтів зі значним зниженням функції нирок (кліренс креатиніну менше 30 мл/хв) з метою компенсації зниженого кліренсу сульбактаму. Пацієнтам із кліренсом креатиніну 15-30 мл/хв слід призначати сульбактам у максимальній дозі 1 г, яку вводять кожні 12 годин (максимальна добова доза сульбактаму – 2 г), а пацієнтам з кліренсом креатиніну менше 15 мл/хв слід призначати сульбактам у максимальній дозі 500 мг, яку вводять кожні 12 годин (максимальна добова доза сульбактаму – 1 г). При тяжких інфекціях може виникнути необхідність додаткового застосування цефоперазону окремо.

Фармакокінетичний профіль сульбактаму суттєво змінюється при проведенні гемодіалізу.

Період напіввиведення цефоперазону із сироватки крові при гемодіалізі дещо зменшується. Отже, режим дозування слід встановити відповідно до періоду діалізу.

Пацієнти літнього віку. Див. розділ «Фармакокінетика».

Діти. Звичайна доза препарату Сульперазонâ для дітей становить від 40 до 80 мг/кг/добу (тобто 20–40 мг/кг/добу цефоперазону), рівномірно розподілена на 2-4 дози.

Співвідношення

Сульбактам/

цефоперазон (мг/кг/добу)

Доза

сульбактаму (мг/кг/добу)

Доза

цефоперазону (мг/кг/добу)

1:1

40-80

20-40

20-40

При тяжких або рефрактерних інфекціях добову дозу можна підвищити до 160 мг/кг
(80 мг/кг/добу цефоперазону), рівномірно розділивши її на 2-4 дози.

Новонароджені. Новонародженим 1-го тижня життя препарат слід вводити кожні 12 год. Максимальна добова доза сульбактаму для дітей не повинна перевищувати 80 мг/кг/добу (160 мг/кг/добу препарату Сульперазонâ). У випадку, якщо необхідна доза цефоперазону, що перевищує 80 мг/кг/добу, додаткову дозу цефоперазону слід застосовувати окремо.

Внутрішньовенне застосування. Для краплинної інфузії вміст кожного флакона препарату Сульперазонâ слід розчинити у відповідній кількості 5  % розчину глюкози у воді, 0,9  % розчину натрію хлориду для ін’єкцій або стерильної води для ін’єкцій, а потім перед застосуванням розвести до 20 мл тим самим розчином з подальшим введенням протягом 15-60 хв.

Для внутрішньовенної ін’єкції вміст флакона розводять як описано вище та вводять протягом щонайменше 3 хвилин.

Розчин Рінгера лактату є прийнятним розчинником для проведення внутрішньовенної інфузії, але не для первинного розведення (див. розділ «Несумісність»).

Внутрішньом’язове застосування. 2  % розчин лідокаїну гідрохлориду є прийнятним розчинником для приготування розчину для внутрішньом’язового введення, але не для первинного розведення (див. розділ «Несумісність»).

 

Відновлення.

Загальна доза

(г)

Еквівалентна доза

сульбактам+цефоперазон (г)

Об’єм

розчинника

Максимальна кінцева

концентрація (мг/мл)

1

0,5+0,5

3,4

125+125

2

1+1

6,7

125+125

Сульперазонâ є сумісним з водою для ін’єкцій, 5 % розчином глюкози, 0,9  % розчином натрію хлориду, 5 % розчином глюкози в 0,225 % розчині натрію хлориду та 5 % глюкозою у 0,9  % розчині натрію хлориду в концентраціях від 10 мг цефоперазону та 5 мг сульбактаму на 1 мл і до 250 мг цефоперазону та 125 мг сульбактаму на 1 мл.

Розчин Рінгера лактату. Для відновлення слід використовувати стерильну воду для ін’єкцій (див. розділ «Несумісність»). Необхідним є двоетапне розведення з використанням води для ін’єкцій (див. таблицю вище); потім отриманий розчин розводять розчином Рінгера лактату для отримання концентрації сульбактаму 5 мг/мл (до 2 мл або 4 мл початково розбавленого розчину додають 50 мл або 100 мл розчину Рінгера лактату відповідно).

Лідокаїн. Для відновлення слід використовувати стерильну воду для ін’єкцій (див. розділ «Несумісність»). Для отримання концентрації цефоперазону 250 мг/мл або більше необхідно провести розведення у два етапи із використанням води для ін’єкцій
(див. таблицю вище) з подальшим розведенням 2 % лідокаїну для отримання розчинів, що містять до 250 мг цефоперазону та 125 мг сульбактаму на 1 мл приблизно в 0,5 % розчину лідокаїну гідрохлориду.

Будь-який невикористаний продукт або відходи потрібно утилізувати відповідно до місцевих вимог.

 

Побічні реакції.

Сульбактам/цефоперазон загалом добре переноситься. Більшість побічних ефектів легкі або помірні за тяжкістю та добре переносяться протягом лікування. При застосуванні сульбактаму/цефоперазону повідомлялося про розвиток нижчезазначених побічних реакцій із такою частотою: дуже часто (≥ 1/10), часто (≥ 1/100 та

Класи систем органів

Частота виникнення

Побічні реакції

Інфекції та інвазії

Невідомо

Псевдомембранозний коліт

З боку крові та

лімфатичної системи

Часто

Еозинофілія, гіпопротромбінемія

Нечасто

Нейтропенія1, тромбоцитопенія, позитивна проба Кумбса, зниження рівня гемоглобіну, зниження рівня гематокриту, зменшення кількості нейтрофілів

Невідомо

Лейкопенія

З боку імунної системи

Невідомо

Анафілактоїдна реакція (включаючи шок)

З боку нервової

 системи

Рідко

Головний біль

З боку судинної

системи

Невідомо

Васкуліт, артеріальна гіпотензія

З боку шлунково-

кишкового тракту

Часто

Діарея

Нечасто

Нудота, блювання

З боку гепатобіліарної системи

Часто

Підвищення рівня аланінамінотрансферази, підвищення рівня аспартатамінотрансферази,  підвищення рівня лужної фосфатази крові, підвищення рівню білірубіну.

Невідомо

Жовтяниця

З боку шкіри та

підшкірних тканин

 

Нечасто

Макулопапульозні висипання

Рідко

Кропив’янка

Невідомо

Токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса-Джонсона, свербіж

З боку нирок та

сечовидільної системи

Невідомо

Гематурія

Загальний стан та порушення, пов’язані зі способом

застосування препарату

Нечасто

Гарячка, флебіт у місці введення катетера

Рідко

Озноб, біль у місці ін’єкції

1 – асоційована з тривалим застосуванням, оборотна.

 

З боку шлунково-кишкового тракту. Як і при застосуванні інших антибіотиків, найчастішими побічними ефектами сульбактаму/цефоперазону були прояви з боку шлунково-кишкового тракту.

З боку шкіри та підшкірних тканин. Як і при застосуванні усіх пеніцилінів і цефалоспоринів повідомлялося про розвиток гіперчутливості. Розвиток зазначеної реакції найімовірніший у пацієнтів з алергією в анамнезі, зокрема на пеніциліни.

Загальний стан та порушення, пов’язані зі способом застосування препарату. Сульбактам/цефоперазон добре переноситься при внутрішньом’язовому введенні, але іноді при введенні лікарського засобу таким шляхом може виникнути тимчасовий біль.

 

Передозування.

Інформації щодо гострої інтоксикації людей цефоперазоном натрію та сульбактамом натрію недостатньо. Очікується, що передозування препарату може спричиняти прояви, що, головним чином, є посиленням його побічних ефектів. Слід брати до уваги, що високі концентрації бета-лактамних антибіотиків у спинномозковій рідині можуть спричиняти неврологічні реакції, зокрема судоми. Оскільки цефоперазон та сульбактам виділяються із циркуляції шляхом гемодіалізу, ця процедура може посилювати виведення препарату з організму у разі передозування у пацієнтів з порушенням функції нирок.

 

Застосування у період вагітності та годування груддю.

Вагітність.

Дослідження впливу препарату на репродуктивну функцію, що проводилися на щурах у дозах, що у 10 разів перевищували дозу для людини, не виявили доказів погіршення фертильності, а також тератогенного впливу. Сульбактам і цефоперазон проникають крізь плацентарний бар’єр, але всебічних та добре контрольованих досліджень за участю вагітних жінок не проводилось. Зважаючи на те, що дослідження впливу препарату на репродуктивну функцію у тварин не завжди передбачають реакцію людини, Сульперазонâ можна застосовувати під час вагітності лише у разі крайньої необхідності.

Період годування груддю.

У грудне молоко виділяється тільки невелика частина введеної дози сульбактаму та цефоперазону. Сульперазонâслід з обережністю призначати жінкам, які годують груддю, незважаючи на те, що обидві складові препарату проникають у грудне молоко у незначній кількості.

 

Діти.

Сульперазонâ ефективно застосовують дітям, однак всебічних досліджень застосування препарату недоношеним або доношеним новонародженим не проводилося. Тому перед початком лікування недоношених або доношених новонароджених слід ретельно оцінити потенційну користь та ризик від застосування препарату.

У новонароджених із білірубіновою енцефалопатією цефоперазон не заміщує білірубін у місцях зв’язування з протеїнами плазми.

 

Особливості застосування.

Гіперчутливість. Повідомлялося про розвиток тяжких, а інколи і летальних реакцій гіперчутливості (анафілактичних реакцій) у пацієнтів, які отримували терапію бета-лактамними або цефалоспориновими антибіотиками, включаючи цефоперазон/сульбактам. Розвиток таких реакцій частіше спостерігається в осіб з реакціями гіперчутливості до багатьох алергенів в анамнезі.

При розвитку алергічних реакцій застосування препарату слід припинити та призначити відповідне лікування. Тяжкі анафілактичні реакції потребують негайного застосування епінефрину. За призначенням слід провести оксигенотерапію, застосувати стероїдні препарати, забезпечити прохідність дихальних шляхів, включаючи інтубацію.

Застосування при порушеннях функції печінки. Цефоперазон значною мірою виділяється з жовчю. У пацієнтів із захворюваннями печінки та/або обструкцією жовчовивідних шляхів період напіввиведення цефоперазону із сироватки крові, як правило, подовжується, а виведення із сечею посилюється. Навіть при тяжких порушеннях функції печінки в жовчі спостерігаються терапевтичні концентрації цефоперазону і тільки період напіввиведення збільшується у 2-4 рази.

Коригування дози може бути необхідним у разі тяжкої обструкції жовчовивідних шляхів, тяжких захворювань печінки або у разі порушень функції нирок, що пов’язані з будь-яким із таких станів.

У пацієнтів із порушеннями функції печінки та супутнім порушенням функції нирок потрібно контролювати концентрацію цефоперазону у сироватці крові та за необхідності коригувати дозування. У таких випадках без ретельного контролю концентрацій у сироватці крові доза цефоперазону не повинна перевищувати 2 г/добу

Загальні попередження. Як і при застосуванні інших антибіотиків, лікування цефоперазоном/сульбактамом у деяких пацієнтів може призводити до розвитку дефіциту вітаміну К. Механізм цього явища, ймовірно, пов’язаний із пригніченням кишкової мікрофлори, що в нормі синтезує даний вітамін. Таким чином, група ризику включає пацієнтів з обмеженим харчуванням, мальабсорбцією (наприклад при муковісцидозі) та пацієнтів, які тривалий час перебувають на парентеральному (внутрішньовенному) харчуванні. У таких пацієнтів, а також у пацієнтів, які застосовують антикоагулянти, слід контролювати протромбіновий час (або Міжнародне нормалізоване співвідношення) та за наявності показань призначати прийом екзогенного вітаміну К.

Як і при застосуванні інших антибіотиків, тривале застосування препарату Сульперазон® може призвести до посиленого росту нечутливої мікрофлори. Протягом лікування слід ретельно спостерігати за станом пацієнтів. Як і при застосуванні інших сильнодіючих системних засобів, рекомендовано періодично контролювати наявність проявів порушень функцій систем органів, включаючи порушення функції нирок, печінки та кровотворної системи, особливо у недоношених новонароджених та інших немовлят.

Про виникнення діареї, пов’язаної з Clostridium difficile, повідомлялося при застосуванні майже усіх антибактеріальних засобів, включаючи сульбактам натрію/цефоперазон натрію. Тяжкість проявів може бути від помірної діареї до коліту з летальним наслідком. Застосування антибактеріальних препаратів впливає на нормальну флору кишечнику та призводить до підвищеного росту C. difficile.

C. difficile продукує токсини А та В, що, в свою чергу, сприяє розвитку діареї, пов’язаної з Clostridium difficile. Штами C. difficile, що продукують токсини, можуть підвищувати захворюваність та смертність, оскільки такі інфекції є резистентними до антибактеріальної терапії та можуть потребувати колектомії. Важливо розглядати можливість цього діагнозу у пацієнтів із діареєю, що є наслідком антибактеріальної терапії. Необхідний ретельний аналіз анамнезу, оскільки про розвиток діареї, пов’язаної з Clostridium difficile повідомлялося після 2 місяців після завершення антибактеріальної терапії.

Лікарський засіб містить натрій: препарат може бути непридатний для застосування пацієнтам, яким необхідно обмежити вживання натрію.

 

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

Клінічний досвід застосування сульбактаму/цефоперазону дає підстави вважати, що вплив препарату на здатність пацієнта керувати автотранспортом або працювати з іншими механізмами малоймовірний.

 

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Комбінована терапія. Зважаючи на широкий спектр антибактеріальної активності сульбактаму/цефоперазону, для адекватного лікування більшості інфекцій можна застосовувати Сульперазон® як монотерапію. Однак за певних показань сульбактам/цефоперазон можна застосовувати разом з іншими антибіотиками. При одночасному застосуванні аміноглікозидів необхідно контролювати функції нирок протягом усього курсу терапії (також див. розділ «Несумісність»).

Алкоголь. При вживанні алкоголю під час курсу лікування та протягом 5 днів після застосування цефоперазону відзначали такі реакції, як почервоніння обличчя, пітливість, головний біль, тахікардія. Аналогічні реакції спостерігались і при застосуванні інших цефалоспоринів. Пацієнтам слід бути обережними при вживанні алкогольних напоїв під час застосування препарату Сульперазон®. При використанні штучного харчування (перорального або парентального) не слід використовувати розчини, що містять етанол.

Взаємодія з речовинами, що використовуються при лабораторних аналізах. При застосуванні розчину Бенедикта або Фелінга може виникнути хибнопозитивна реакція на глюкозу в сечі.

 

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Сульперазон® є комбінацією сульбактаму натрію/цефоперазону натрію. Сульбактам натрію є похідним основного пеніцилінового ядра. Він є необоротним інгібітором бета-лактамази та застосовується тільки парентерально. За хімічною структурою це сульфон натрію пеніцилінату. Містить 92 мг натрію (4 мЕкв) на 1 грам. Сульбактам – дуже легко розчинний у воді кристалічний порошок майже білого кольору. Молекулярна маса становить 255,22.

Цефоперазон натрію – це напівсинтетичний цефалоспориновий антибіотик третього покоління широкого спектра дії, що застосовується тільки парентерально. Містить 34 мг натрію (1,5 мЕкв) на 1 грам. Цефоперазон – це легкорозчинний у воді кристалічний порошок білого кольору. Молекулярна маса становить 667,65.

Антибактеріальним компонентом сульбактаму/цефоперазону є цефоперазон – цефалоспорин третього покоління, що діє проти чутливих мікроорганізмів у стадії активної мультиплікації шляхом пригнічення біосинтезу мукопептиду клітинної мембрани. Сульбактам не має вираженої антибактеріальної активності, за винятком активності проти Neisseriaceae та Acinetobacter. Однак біохімічні дослідження на безклітинних бактеріальних системах показали, що сульбактам є необоротним інгібітором найважливіших бета-лактамаз, що продукуються мікроорганізмами, резистентними до бета-лактамних антибіотиків.

Потенціал сульбактаму щодо запобігання деструкції пеніцилінів та цефалоспоринів резистентними мікроорганізмами підтверджений у ході досліджень резистентних штамів на цілісних мікроорганізмах, у яких сульбактам продемонстрував виражений синергізм з пеніцилінами та цефалоспоринами. Оскільки сульбактам також зв’язується з деякими пеніцилінзв’язуючими білками, чутливі штами стають вразливішими до дії препарату Сульперазон®, ніж до дії одного цефоперазону.

Комбінація сульбактаму та цефоперазону є активною проти всіх мікроорганізмів, чутливих до цефоперазону. Крім того, спостерігається синергізм дії (зниження мінімальних концентрацій комбінації, що пригнічують мікроорганізми приблизно в 4 рази порівняно з такими концентраціями для кожного компонента окремо) проти різних мікроорганізмів з найбільш вираженою дією проти таких мікроорганізмів: Haemophilus influenzae, видів Bacteroides, видів Staphylococcus, Acinetabacter calcoaceticus, Enterobacter aerogens, Escherichia coli, Proteus mirabilis, Klebsiella pneumoniae, Morganella morganii, Citrobacter freundii, Enterobacter cloacae, Citrobacter diversus.

Сульперазон® проявляє активність in vitro щодо широкого спектра клінічно значущих мікроорганізмів.

Грампозитивні мікроорганізми:

-          Staphylococcus aureus (штами, що продукують або не продукують пеніциліназу);

-          Staphylococcus epidermidis;

-          Streptococcus pneumoniae (попередня назва Diplococcus pneumoniaе);

-          Streptococcus pyogenes (бета-гемолітичний стрептокок групи А);

-          Streptococcus agalactiae (бета-гемолітичний стрептокок групи В);

-          більшість інших штамів бета-гемолітичних стрептококів;

-          багато штамів Streptococcus faecalis (ентерококи).

Грамнегативні мікроорганізми:

-          Escherichia coli;

-          види Klebsiella;

-          види Enterobacter;

-          види Citrobacter;

-          Haemophilus influenzae;

-          Proteus mirabilis;

-          Proteus vulgaris;

-          Morganella morganii (попередня назва Proteus morganii);

-          Providencia rettgeri (попередня назва Proteus rettgeri);

-          види Providencia;

-          види Serratia (включаючи S. marcescens);

-          види Salmonella та Shigella;

-          Pseudomonas aeruginosa та деякі види Pseudomonas;

-          Acinetobacter calcoaceticus;

-          Neisseria gonorrhoeae;

-          Neisseria meningitidis;

-          Bordetella pertussis;

-          Yersinia enterocolitica.

Анаеробні мікроорганізми:

-          грамнегативні бацили (включаючи Bacteroides fragilis, інші види Bacteroides та види Fusobacterium);

-          грампозитивні та грамнегативні коки (включаючи види Peptococcus, Peptostreptococcus        та Veillonella);

-          грампозитивні бацили (включаючи види Clostridium, Eubacterium та Lactobacillus).

 

Для препарату Сульперазон® встановлені нижчезазначені діапазони ефективних концентрацій.

Мінімальні інгібуючі концентрації (МІК) (мкг/мл, як концентрації цефоперазону)

Чутливі

≤ 16

Проміжні

17-63

Резистентні

≥ 64

 

Розміри диска зони чутливості (мм, Кірбі-Бауер)

Чутливі

≥ 21

Проміжні

16-20

Резистентні

≤15

Для визначення МІК слід застосовувати серійні розведення сульбактаму/цефоперазону за допомогою методу розведення агару або бульйону. Рекомендовано застосування тесту чутливості диска, що містить 30 мкг сульбактаму та 75 мкг цефоперазону. Лабораторна відповідь “чутливий” означає, що на мікроорганізм-збудник інфекції, ймовірно, буде ефективно впливати терапія препаратом Сульперазон®, а відповідь “резистентний” означає, що такий ефективний вплив є малоймовірним. Відповідь “проміжний” означає, що мікроорганізм може бути чутливим до препарату Сульперазон® при застосуванні останнього у вищих дозах або інфекція розвинулась у тих тканинах чи рідинах організму, де очікується досягнення високих концентрацій антибіотика.

 

Рекомендовані величини діапазону якості для чутливих до сульбактаму/цефоперазону

30 мкг/75 мкг дисків

Контрольний штам

Розмір зони (мм)

Види Acinetobacter ATCC 43498

26-32

Pseudomonas aeruginosaе ATCC 27853

22-28

Escherichia coli ATCC 25922

27-33

Staphylоcoccus aureus ATCC 25923

23-30

 

Фармакокінетика.

Середні значення максимальних концентрацій сульбактаму та цефоперазону після разового внутрішньовенного введення протягом 5 хвилин 2 г (у співвідношенні 1 : 1) препарату Сульперазон® (1 г сульбактаму + 1 г цефоперазону) у здорових добровольців становили 130 та 236,8 мкг/мл відповідно. Це свідчить про більший об’єм розподілу сульбактаму (Vd = 18,0-27,6 л) порівняно з розподілом цефоперазону (Vd = 10,2-11,3 л).

Середні значення максимальних концентрацій сульбактаму та цефоперазону після разового внутрішньовенного введення протягом 15 хвилин 4,5 г (у співвідношенні 1 : 2) препарату Сульперазон® (1,5 г сульбактаму + 3 г цефоперазону) у здорових добровольців становили 88,3 мкг/мл та 416,1 мкг/мл відповідно.

Максимальні концентрації сульбактаму та цефоперазону у сироватці крові після першого внутрішньом’язового введення 1,5 г препарату Сульперазон® (0,5 г сульбактаму + 1 г цефоперазону) у здорових добровольців становила 11 мкг/мл та 45,3 мкг/мл і 29,9 мкг/мл та 58,4 мкг/мл відповідно після введення 7-ї дози при застосуванні препарату кожні
12 годин.

Приблизно 84 % дози сульбактаму та 25 % дози цефоперазону, отриманих при введенні препарату сульбактам/цефоперазон, виводиться нирками. Більшість дози цефоперазону, що залишилась, виводиться з жовчю. Після введення сульбактаму/цефоперазону середній період напіврозпаду сульбактаму становить 1 годину, а цефоперазону – 1,7 години. Концентрації в плазмі пропорційні введеній дозі. Ці дані відповідають раніше опублікованим результатам фармакокінетичного дослідження цих компонентів при їх окремому застосуванні.

Після внутрішньом’язового введення 1,5 г препарату Сульперазон® (0,5 г сульбактаму і 1 г цефоперазону) максимальні концентрації сульбактаму і цефоперазону у плазмі крові досягалися у період часу від 15 хвилин до 2 годин після введення препарату. Середні значення максимальних концентрацій становили 19, і 64,2 мкг/мл для сульбактаму та цефоперазону відповідно.

Після багаторазового введення препарату не повідомлялося про будь-які суттєві зміни у фармакокінетиці компонентів препарату Сульперазон® та не спостерігалася будь-яка їх кумуляція при застосуванні через кожні 8-12 годин.

Застосування при порушеннях функції печінки.

Див. розділ «Особливості застосування».

Застосування при порушеннях функції нирок.

У пацієнтів з порушенням функції нирок різного ступеня тяжкості, яким вводили Сульперазон®, загальний кліренс сульбактаму в організмі високо корелював з визначеним кліренсом креатиніну. У пацієнтів з нефункціонуючою ниркою середній термін напіввиведення сульбактаму був значно довшим (у середньому 6,9 і 9,7 години за даними різних досліджень). Застосування гемодіалізу значно змінює термін напіввиведення, загальний кліренс організму та об’єм розподілу сульбактаму. Не спостерігалося значущих відмінностей у фармакокінетиці цефоперазону у пацієнтів з нирковою недостатністю.

 

Застосування у пацієнтів літнього віку.

Фармакокінетика препарату Сульперазон® вивчалася у пацієнтів літнього віку з порушенням функції нирок та порушенням функції печінки. Обидва компоненти препарату, сульбактам і цефоперазон, виявили довший термін напіввиведення, нижчий кліренс та більший об’єм розподілу порівняно з відповідними показниками у добровольців. Фармакокінетичні дані для сульбактаму добре співвідносяться зі ступенем порушення функції нирок, тоді як дані для цефоперазону добре співвідносяться зі ступенем порушення функції печінки.

Застосування дітям.

Дослідження, що проводились за участю дітей, продемонстрували відсутність будь-яких істотних змін у фармакокінетиці компонентів препарату Сульперазон® порівняно з даними для дорослих пацієнтів. У дітей середній період напіврозпаду сульбактаму коливався від 0,91 до 1,42 години, а цефоперазону – від 1,44 до 1,88 години.

Сульбактам та цефоперазон добре розподіляються в тканинах та рідинах організму, включаючи жовч, жовчний міхур, шкіру, апендикс, фалопієві труби, яєчники, матку та інші.

Немає доказів будь-якої фармакокінетичної взаємодії між сульбактамом і цефоперазоном при їх сумісному застосуванні у формі препарату Сульперазон®.

Цефоперазон не заміщає білірубін у місцях зв’язування з протеїнами плазми крові.

 

Фармацевтичні характеристики.

Основні фізико-хімічні властивості: порошок від білого до майже білого кольору, що не містить сторонніх часток.

 

Несумісність.

Аміноглікозиди. Розчини препарату Сульперазон® та аміноглікозидів не слід безпосередньо змішувати, оскільки між ними існує фізична несумісність. Якщо необхідна комбінована терапія сульперазоном та аміноглікозидами, слід застосовувати їх послідовну роздільну краплинну інфузію із застосуванням окремої вторинної внутрішньовенної трубкової системи, при цьому первинна внутрішньовенна трубкова система повинна бути ретельно промита відповідним розчином у перерві між інфузіями зазначених препаратів. Також доцільно, щоб протягом доби інтервали між введеннями препарату Сульперазон® та аміноглікозидів були по можливості максимальними.

Розчин Рінгера лактату. Первинне розведення розчином Рінгера лактату не рекомендоване, оскільки ця суміш є несумісною. Однак застосування двоетапного процесу розведення, при якому первинним розчинником є вода для ін’єкцій, дає можливість уникнути несумісності при подальшому розведенні розчином Рінгера лактату (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).

Лідокаїн. Первинне розведення 2  % розчином лідокаїну не рекомендовано, оскільки ця суміш є несумісною. Однак застосування двоетапного процесу розведення, при якому первинним розчинником є вода для ін’єкцій, дає можливість уникнути несумісності при подальшому розведенні 2 % розчином лідокаїну хлориду (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).

 

Термін придатності. 2 роки.

 

Умови зберігання. Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °С. Зберігати в недоступному для дітей місці.

 

Упаковка. По 1 г (500 мг/500 мг) або по 2 г (1000 мг/1000 мг) порошку для розчину для ін’єкцій у флаконах, по 1 або по 5 або по 10 флаконів у картонній коробці.

 

Категорія відпуску. За рецептом.

 

Виробник. Пфайзер Ілакларі Лтд. Сті., Туреччинa / Pfizer Ilaclari Ltd. Sti., Turkey.

 

Місцезнаходження. Муалім Насі Кадесі, № 55, 34347, Ортакой, Стамбул - Туреччина / Muallim Naci Caddesi, № 55, 34347 Ortakoy, Istambul - Turkey.