Состав: цефуроксим
ІНСТРУКЦІЯ
для медичного застосування препарату
Цефуроксим-МІП 750 мг
Цефуроксим-MIП 1500 мг
(Cefuroxim-MIP 750 mg)
(Cefuroxim-MIP 1500 mg)
Склад:
діюча речовина: цефуроксим;
1 флакон містить цефуроксиму натрієвої солі 789 мг у перерахуванні на цефуроксим 750 мг або
1578 мг у перерахуванні на цефуроксим 1500 мг.
Лікарська форма. Порошок для розчину для ін’єкцій або інфузій.
Фармакотерапевтична група. Бета-лактамні антибіотики. Цефалоспорини.
Код АТС J01D C02.
Клінічні характеристики.
Показання.
Призначений для лікування інфекцій, спричинених чутливими до цефуроксиму мікроорганізмами, або до визначення збудника, що спричинив інфекційне захворювання.
Інфекції дихальних шляхів: гострі та хронічні бронхіти, інфіковані бронхоектази, бактеріальна пневмонія, абсцес легенів, післяопераційні інфекції органів грудної клітки;
інфекції ЛОР-органів: синусити, тонзиліти, фарингіти та середні отити;
інфекції сечовивідних шляхів: гострі та хронічні пієлонефрити, цистити, асимптоматичні бактеріурії;
інфекції м’яких тканин: целюліти, бешиха, ранові інфекції;
інфекції кісток і суглобів: остеомієліти, септичні артрити;
акушерство та гінекологія: запальні захворювання тазових органів;
гонорея, особливо у тих випадках, коли протипоказаний пеніцилін;
інші інфекції, включаючи септицемії, менінгіти, перитоніти.
Профілактика інфекцій: при підвищеному ризику виникнення інфекційних ускладнень після операцій у грудній клітці та черевній порожнині, операцій на тазових органах, при серцево-судинних та ортопедичних операціях.
У більшості випадків монотерапія Цефуроксимом-МІП є ефективною. Але при необхідності препарат можна застосовувати в комбінації з аміноглікозидними антибіотиками або з метронідазолом (перорально, у супозиторіях або ін’єкційно), особливо для профілактики у шлунково-кишковій та гінекологічній хірургії.
Протипоказання.
Підвищена чутливість до цефуроксиму та інших цефалоспоринових антибіотиків.
Спосіб застосування та дози.
Цефуроксим-МІП вводять внутрішньовенно або глибоко внутрішньом’язово.
Перед застосуванням препарату рекомендовано зробити шкірну пробу на переносимість.
Загальні рекомендації.
Дорослі
Для лікування багатьох інфекцій достатньо 750 мг 3 рази на добу внутрішньом’язово або внутрішньовенно. При більш тяжких інфекціях дозу збільшують до 1,5 г 3 рази на добу внутрішньовенно. У разі необхідності частота введення може бути збільшена до 6-годинного інтервалу, загальна доза на добу збільшиться до 3-6 г. При необхідності деякі інфекції можна лікувати за такою схемою: 750 мг або 1,5 г двічі на добу (внутрішньовенно або внутрішньом’язово) з подальшим пероральним прийомом цефуроксиму.
Діти
30-100 мг/кг на добу, розподілені на 3-4 ін’єкції. Для більшості інфекцій оптимальною дозою є 60 мг/кг на добу.
Новонароджені
30-100 мг/кг на добу розподілені на 2-3 ін’єкції. Необхідно враховувати, що період напіввиведення цефуроксиму в перші тижні життя може бути в 3-5 разів більший, ніж у дорослих.
Гонорея
1,5 г шляхом однієї ін’єкції або по 750 мг двома ін’єкціями внутрішньом’язово в обидві сідниці.
Менінгіт
Цефуроксим-МІП застосовують як засіб монотерапії бактеріального менінгіту, якщо він спричинений чутливими штамами. Дорослі: 3 г внутрішньовенно кожні 8 годин. Діти: 150-250 мг/кг на добу внутрішньовенно, розподілені на 3 або 4 дози. Новонароджені: доза повинна становити 100 мг/кг на добу, внутрішньовенно.
Профілактика
Звичайна доза – 1,5 г внутрішньовенно в стадії індукції анестезії при абдомінальних, тазових та ортопедичних операціях. Це може бути доповнено додатковим внутрішньом’язовим введенням 750 мг через 8 і 16 годин.
При операціях на серці, легенях, стравоході та судинах звичайна доза становить 1,5 г внутрішньовенно, введена на стадії індукції анестезії, що потім доповнюється внутрішньом’язовим введенням 750 мг 3 рази на добу протягом наступних 24 - 48 годин.
При повній заміні суглоба 1,5 г порошку цефуроксиму змішують з одним пакетом метилметакрилатного цементу-полімеру перед додаванням рідкого мономеру.
Послідовна терапія
Пневмонія: 1,5 г Цефуроксиму-МІП 2-3 рази на добу (внутрішньом’язово або внутрішньовенно) протягом 48-72 годин.
Загострення хронічного бронхіту: 750 мг Цефуроксиму-МІП 2-3 рази на добу (внутрішньом’язово або внутрішньовенно) протягом 48-72 годин, потім 500 мг цефуроксиму 2 рази на добу у пероральній формі протягом 7-10 днів.
Тривалість як парентеральної, так і пероральної терапії визначається тяжкістю інфекції та клінічним станом пацієнта.
Порушення функції нирок
Цефуроксим виводиться нирками. Тому, як і при застосуванні інших подібних антибіотиків, пацієнтам з порушеною функцією нирок рекомендується зменшувати дозу Цефуроксиму-МІП для компенсації більш повільної екскреції препарату. Немає необхідності зменшувати стандартну дозу (750 мг – 1,5 г 3 рази на добу), якщо рівень кліренсу креатиніну становить більше 20 мл/хв. Дорослим із вираженим порушенням функції нирок (кліренс креатиніну – 10-20 мл/хв) рекомендується доза 750 мг 2 рази на добу, у більш тяжких випадках (кліренс креатиніну – менше 10 мл/хв) – 750 мг 1 раз на добу.
При гемодіалізі потрібно вводити 750 мг внутрішньовенно або внутрішньом’язово наприкінці кожного сеансу діалізу. Додатково до парентерального введення цефуроксим можна додавати до перитонеальної діалізної рідини (зазвичай 250 мг на кожні 2 літри діалізної рідини). Для пацієнтів, які проходять тривалий артеріовенний гемодіаліз або швидку гемофільтрацію у відділеннях інтенсивної терапії, рекомендована доза становить 750 мг двічі на добу. Пацієнтам, яким проводять повільну гемофільтрацію, потрібно дотримуватись схеми дозування як для лікування при порушеній функції нирок.
Цефуроксим-МІП 750 мг
Внутрішньовенне введення
Для приготування готового розчину Цефуроксим-МІП 750 мг розводять у 10 мл води для ін’єкцій.
Внутрішньовенні ін’єкції потрібно проводити повільно (принаймі протягом 3-5 хв).
Внутрішньом’язова ін’єкція
Внутрішньом’язове введення Цефуроксиму-МІП 750 мг добре переноситься хворими без місцевого анестетика.
Для приготування розчину для внутрішньом’язової ін’єкції вміст флакона Цефуроксиму-МІП 750 мг розчиняють у 6-10 мл стерильної води для ін’єкцій. Для запобігання болю, спричиненого введеним об’ємом розчину для ін’єкцій, рекомендується за одну маніпуляцію вводити не більше 5 мл розчину.
Цефуроксим-МІП 1500 мг
Внутрішньовенне введення
Для приготування готового розчину Цефуроксим-МІП 1500 мг розводять з 20 мл води для ін’єкцій.
Внутрішньовенні ін’єкції потрібно проводити повільно (принаймі протягом 3-5 хв).
Інфузії
Для приготування розчину для коротких інфузій Цефуроксим-МІП 1500 мг розводять у 40 мл води для ін'єкцій, ізотонічного розчину натрію хлориду або 5 % розчину глюкози і проводять інфузію протягом приблизно 20 хвилин.
Для приготування розчину для тривалої краплинної інфузії Цефуроксим-МІП 1500 мг розводять у 100 мл ізотонічного розчину натрію хлориду або 5 % розчину глюкози і вливають протягом 50-60 хвилин.
Побічні реакції.
Інфекції та паразитарні інвазії.
Розмноження патогенних мікроорганізмів, стійких до лікарського засобу (супутні інфекції).
Захворювання крові та лімфатичної системи.
Нечасто: тимчасовий вплив на формулу крові з токсичними і алергічними ознаками: гемолітична анемія, нейтропенія, гранулоцитопенія, лейкопенія, еозинофілія і тромбоцитопенія, зниження рівня гемоглобіну.
Захворювання імунної системи.
Реакції гіперчутливості.
Часто: алергічні реакції у вигляді висипання на шкірі і свербежу, кропив’янка, набряки (набряк Квінке, набряки суглобів, ангіоневротичний набряк), підвищена температура, спричинена лікарським засобом.
Рідко: ексудативна еритема, синдром Стівенса-Джонсона або синдром Лайєлла.
Дуже рідко: загрозливий для життя анафілактичний шок.
Захворювання нервової системи.
Дуже рідко: судоми (тонічні/клонічні), м’язове посмикування (міоклонус) і запаморочення від прийому у великих дозах і особливо при обмеженому функціонуванні нирок.
Захворювання вух та слухових проходів.
Повідомлялося про погіршення слуху від незначного до помірного ступеня у кількох пацієнтів дитячого віку, яких лікували цефуроксимом.
Шлунково-кишкові розлади.
Нечасто: шлунково-кишкові розлади, такі як втрата апетиту, нудота, блювання, біль у животі або діарея, які, як правило, мають м’який характер, іноді тривають впродовж курсу лікування і зникають після припинення терапії.
Дуже рідко: псевдомембранозний ентероколіт.
Гепатобіліарні розлади.
Нечасто: незначне, минаюче підвищення рівня білірубіну і/або активності печінкових ферментів у сироватці крові (АСT, АЛT, лужної фосфатази).
Захворювання нирок і сечових шляхів.
Часто: підвищення рівня креатиніну і сечовини в сироватці крові, особливо у пацієнтів з уже існуючою нирковою недостатністю.
Нечасто: гострий інтерстиціальний нефрит.
Загальні ураження і реакції у місці введення.
Часто: після внутрішньовенного введення – запальні подразнення стінки вени (до тромбофлебіту) і біль у місці ін’єкції. При швидкому внутрішньовенному введенні – непереносимість препарату, що виражається у відчутті печіння в місці введення або нудоті. Після внутрішньом’язової ін’єкції – біль та ущільнення тканини (індурація) у місці ін’єкції.
Передозування.
У випадку передозування додатково до відміни препарату потрібно вжити відповідних заходів щодо виведення препарату. Цефуроксим видаляється шляхом гемодіалізу або перитонеального діалізу.
Симптоми передозування
Випадки інтоксикації у людей невідомі. У деяких ситуаціях та після прийому препарату у дуже високих дозах можуть виникати порушення з боку центральної нервової системи, міоклонус і судоми, як у описаних випадках передозування бета-лактамними антибіотиками. У пацієнтів з тяжкими порушеннями функції нирок, епілепсією і менінгітом ризик виникнення таких несприятливих наслідків зростає.
Лікування
Центрально індуковані судоми можна лікувати діазепамом або фенобарбіталом, але не фенітоїном.
У випадку анафілактичної реакції проводять протишокові заходи, наскільки це можливо, при перших ознаках шоку.
Застосування у період вагітності або годування груддю.
Дотепер немає відомостей про тератогенну дію цефуроксиму. Незважаючи на це, застосування препарату під час вагітності, особливо в першому триместрі, та в період годування груддю можна призначати лише після оцінки користі від прийому лікарського засобу та пов’язаного з цим ризику.
Цефуроксим проникає через плаценту і виділяється у грудне молоко в невеликій кількості. У період годування груддю існує можливість впливу препарату на кишкову мікрофлору, який проявляється діареєю або ураженням грибковими мікроорганізмами, а також може призводити до сенсибілізації, тому препарат слід з обережністю призначати матерям, які годують груддю.
Діти.
Препарат застосовують у педіатричній практиці.
Особливості застосування.
Цефуроксим-МІП потрібно з обережністю застосовувати пацієнтам з тяжкою алергією або астмою в анамнезі.
У пацієнтів з порушенням функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації менше 30 мл/хв) при введенні звичайної дози препарату очікується кумулятивний ефект цефуроксиму, тому дозу відповідно зменшують або інтервал між дозами подовжують.
При тривалому застосуванні необхідно контролювати функції печінки і нирок.
Стан, що супроводжується тяжкою і тривалою діареєю з підозрою на псевдомембранозний коліт, може бути небезпечним для життя. У таких випадках потрібно негайно припинити терапію Цефуроксимом-МІП і вдатися до відповідного лікування (наприклад прийому ванкоміцину по 250 мг 4 рази на добу перорально).
Лікарські засоби, які пригнічують рухливість кишечнику (перистальтику), не слід призначати.
Будь-яке застосування антибіотиків може призвести до поширення патогенних мікроорганізмів, стійких до лікарського засобу. Потрібно зважати на ознаки можливого інфікування такими мікроорганізмами. Такі можливі інфекції потрібно лікувати відповідним чином.
Пацієнтам з порушеннями електролітного балансу будь-якої етіології або серйозною серцевою недостатністю потрібно зважати на вміст натрію у розчині цефуроксиму.
Один флакон Цефуроксиму-МІП 750 мг містить 1,77 ммоль (40,65 мг) натрію, а Цефуроксиму-МІП 1500 мг – 3,54 ммоль (81,3 мг) натрію, що необхідно враховувати пацієнтам, які дотримуються дієти з контрольованим вмістом натрію (солі).
Було доведено, що хімічна і фізична стабільність відновленого препарату зберігається протягом
3 годин при температурі 25 °С і протягом 12 годин – при температурі 2-8 °C. З огляду на мікробіологічні властивості готовий до застосування препарат потрібно використати негайно.
Розчин Цефуроксиму-MIП для ін’єкцій має злегка жовтуватий колір. Різна інтенсивність кольору не відіграє ролі в ефективності та безпеці при застосуванні цього антибіотика.
Розчин з помутнінням або осадом не застосовують.
Вміст флакона призначений для одноразового прийому. Залишки розчину для ін’єкцій потрібно знищити.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.
Цефуроксим-МІП у низьких і середніх дозах не впливає на концентрацію та швидкість реакції.
Дуже рідко після прийому препарату у високих дозах і особливо при обмеженому функціонуванні нирок повідомлялося про судоми (тонічні/клонічні), посмикування м’язів (міоклонус) і запаморочення. Тому при таких станах потрібно утриматися від вищезазначених видів діяльності.
Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.
Цефуроксим/інші антибіотики.
Цефуроксим бажано не комбінувати з препаратами бактеріостатичної дії (наприклад тетрацикліном, еритроміцином, хлорамфеніколом або сульфаніламідами), оскільки in vitro спостерігали антагоністичний ефект від поєднання цих антибактеріальних агентів. Синергічного ефекту можна досягти у результаті комбінації препарату з аміноглікозидами.
Цефуроксим/пробенецид.
Одночасний прийом з пробенецидом у результаті гальмування ниркової екскреції призводить до більш високої і тривалої концентрації цефуроксиму в сироватці крові.
Цефуроксим/діуретики (сечогінні засоби).
Застосування цефалоспоринів у високих дозах пацієнтам, які одночасно приймають діуретики (наприклад фуросемід та етакринову кислоту), потрібно здійснювати під контролем функції нирок для запобігання погіршенню функціонування нирок. Це також стосується пацієнтів літнього віку і пацієнтів з порушенням ниркової функції.
Цефуроксим/потенційно нефротоксичні препарати.
До прийому цефуроксиму у поєднанні з потенційно нефротоксичними препаратами (наприклад антибіотиками групи аміноглікозидів, поліміксином B і колістином) потрібно перевірити стан функціонування нирок, оскільки такий комбінований прийом може призводити до посилення нефротоксичності зазначених речовин.
Комбінована терапія.
Комбіноване застосування цефуроксиму з іншими антибіотиками можливе. На основі нещодавніх клінічних досліджень були одержані дані про можливість застосування дієвих проти родини Pseudomonas пеніцилінів, аміноглікозидів і метронідазолу.
При комбінуванні з аміноглікозидами потрібно контролювати функцію нирок. У цілому, Цефуроксим-МІП не можна змішувати в одному шприці з антибіотиками або іншими препаратами.
Вплив на лабораторні дослідження.
У пацієнтів, які приймають цефуроксим, у рідкісних випадках може визначатися хибнопозитивна проба Кумбса.
Під час визначення глюкози в сечі та у крові, залежно від методу, можливе одержання хибнопозитивних або хибнонегативних результатів; для уникнення таких помилок запропоновано застосування ферментативних методів.
Фармакологічні властивості.
Фармакодинаміка.
Механізм дії.
Механізм дії цефуроксиму базується на гальмуванні синтезу бактеріальної клітинної стінки (у фазі росту) завдяки блокуванню пеніцилінзв'язуючих білків (ПЗБ або PBPs), таких, як наприклад, транспептидази. Це призводить до бактерицидного ефекту.
Взаємозв’язок між фармакокінетикою і фармакодинамікою.
Ефективність залежить, головним чином, від терміну, протягом якого вміст діючої речовини перевищує мінімальну інгібуючу концентрацію (МІК) збудника.
Механізми розвитку резистентності.
Резистентність до цефуроксиму може базуватися на таких механізмах:
- інактивація за допомогою бета-лактамаз: цефуроксим під дією деяких бета-лактамаз може піддаватися гідролізу, особливо під дією лактамаз із розширеним спектром (так званих ESBL), наприклад, у штамів кишкової палички або Klebsiella pneumoniae, або завдяки конститутивним формам бета-лактамаз AmpC-типу, які були виявлені, наприклад у Enterobacter cloacae. Під час перебігу інфекцій, спричинених бактеріями з індукованою бета-лактамазою AmpC-типу і з чутливістю до цефуроксиму in vitro, існує ризик того, що під час проведення терапії селективно виникатимуть мутанти з конститутивними формами бета-лактамаз AmpC-типу;
- зниження спорідненості до ПЗБ (PBPs) проти цефуроксиму: набута резистентність у пневмококів і інших стрептококів базується на модифікації існуючих ПЗБ у результаті мутації. Для набуття резистентності до цефуроксиму у метицилін- (оксацилін)-стійких стафілококів формуються додаткові ПЗБ зі зниженою спорідненістю;
- недостатній ступінь проникнення цефуроксиму через зовнішню клітинну стінку грамнегативних бактерій може призвести до того, що на ПЗБ здійснюється недостатній блокуючий вплив;
- цефуроксим може активно виводитися з бактеріальної клітини через клітинні канали.
Часткова або повна перехресна резистентність цефуроксиму проявляється з іншими цефалоспоринами і пеніцилінами.
Межі чутливості.
Тестування цефуроксиму проводять за допомогою стандартних серій розрідження. Після мінімальної переважної концентрації для чутливих та резистентних бактерій були визначені такі межі відповідно до EUCAST (Європейський комітет з тестування антимікробної чутливості):
Цефуроксим in vitro є ефективним проти таких мікроорганізмів, як:
грамнегативні аероби
Еscherichia coli, Klebsiella spp., Proteus mirabilis, Proteus rettgeri, Providencia spp., Haemophilus influenzae (включаючи ампіцилінрезистентні штами), Haemophilus parainfluenzae (включаючи ампіцилінрезистентні штами), Moraxella (Branhamella) catarrhalis, Neisseria gonorrhoeae (включаючи штами, що продукують пеніциліназу), Neisseria meningitidis, Salmonella spp.;
грампозитивні аероби
Staphylococcus aureus, Staphylococcus epidermidis (включаючи штами, що продукують пеніциліназу, але виключаючи метицилінрезистентні штами), Streptococcus pyogenеs (а також інші β-гемолітичні стрептококи), Streptococcus pneumoniae, Streptococcus групи В (Streptococcus agalactiae), Streptococcus mitis (група viridans), Bordetella pertussis;
анаероби
грампозитивні та грамнегативні коки (включаючи Peptococcus і Peptostreptococcus species);
грампозитивні бактерії (включаючи більшість Clostridium spр.) і грамнегативні бактерії (включаючи Bacteroides spp. і Fusobacterium spp.), Propionibacterium spp.;
інші мікроорганізми
Вorrelia burgdorferi.
Мікроорганізми, нечутливі до цефуроксиму
Clostridium difficile, Pseudomonas spp., Campylobacter spp., Acinetobacter calcoaceticus, Listeria monocytogenes, метицилінрезистентні штами Staphylococcus aureus, метицилінрезистентні штами Staphylococcus epidermidis, Legionella spp.
Деякі штами мікроорганізмів, нечутливих до цефуроксиму
Enterococcus (Streptococcus) faecalis, Morganella morganii, Proteus vulgaris, Enterobacter spp., Citrobacter spp., Serratia spp., Bacteroides fragilis.
Досліди in vitro показали, що при поєднанні Цефуроксиму-МІП з аміноглікозидними антибіотиками спостерігається адитивний ефект, у деяких випадках виявляється синергізм.
Фармакокінетика.
Цефуроксим застосовується виключно парентерально. У формі попередника – ефіру цефуроксиму аксетилу – субстанція може застосовуватися перорально.
Після внутрішньовенного введення 500 мг максимальна концентрація у сироватці становить 42±20 мг/л (через 15 хв), після внутрішньовенної болюсної ін’єкції у дозі 750 мг препарату – 144 ± 46 мг/л, а після введення шляхом 30-хвилинної інфузії у дозі 1500 мг препарату – 123 ± 14 мг/л.
У сумі максимальні концентрації в сироватці становлять 26 мг/л (після 750 мг) або 46 мг/л (після 1500 мг). Біодоступність після введення досягається повною мірою.
Області на кривих «час-концентрація» після внутрішньовенного і внутрішньом’язового введення у одній і тій самій дозі практично ідентичні.
Цефуроксим досягає терапевтично ефективних концентрацій у багатьох тканинах і рідинах організму (кісткова тканина, синовіальна та внутрішньоочна рідини). У випадку запалення мозкових оболонок проникнення цефуроксиму у спинномозкову рідину підвищується. У новонароджених одночасні концентрації в сироватці крові в лікворі досягають 12-25 %.
Зв’язування з білками сироватки становить близько 33 %. Видимий об’єм розподілу – від 13 до 19 л.
Період напіввиведення із сироватки – від 70 до 80 хвилин (граничні значення – 66-140 хв). При порушенні ниркової функції період напіврозпаду (HWZ) подовжується. При значенні кліренсу креатиніну від 23 мл/хв період напіврозпаду може становити приблизно 4,2 годинам; при кліренсі креатиніну від 5 мл/хв – може подовжитися до 22 годин.