Состав: диоксидин, изониазид ІНСТРУКЦІЯ
для медичного застосування препарату
ХІКСОЗИД
(HIXOZID)
Склад:
діючі речовини: гідроксиметилхіноксаліндіоксид, ізоніазид;
1 флакон містить гідроксиметилхіноксаліндіоксиду - 100 мг; ізоніазиду - 250 мг.
Лікарська форма. Ліофілізат для приготування розчину для внутрішньоплеврального введення та інгаляцій.
Фармакотерапевтична група.
Протитуберкульозний засіб. Код АТС J04А С51.
Клінічні характеристики.
Показання.
У складі комплексної терапії медикаментозночутливих та медикаментознорезистентних форм туберкульозу легень та плеври:
- фіброзно-кавернозного туберкульозу;
- туберкульозу бронхів;
- бронхіальних нориць;
- туберкульозної емпієми.
Протипоказання.
- Гіперчутливість до гідроксиметилхіноксаліндіоксиду та ізоніазиду;
- захворювання центральної нервової системи (у т.ч. епілепсія, схильність до судомних нападів - ризик частішого виникнення нападів);
- гостра серцева недостатність;
- недостатність функції наднирників;
- тяжкі психози;
- полімієліт;
- виражений атеросклероз;
- гостра печінкова або ниркова недостатність.
Спосіб застосування та дози.
Внутрішньоплеврально, інгаляційно. Вміст флакона перед введенням розчиняють у воді для ін’єкцій (10 мл). Інгаляції проводять із використанням інгалятора.
Внутрішньоплеврально (хворі з емпіємою плевральної порожнини): пацієнтам з масою тіла до 40 кг - 2 мл, 40-50 кг – 8 мл, з масою 60 кг і більше – 10 мл. Препарат вводять 1 раз на добу після прийому їжі.
Інгаляційно: пацієнтам з масою тіла 30-40 кг - 5 мл, 40-50 кг – 8 мл, 60 кг і більше – 10 мл. Препарат вводять щоденно, 1 раз на добу після прийому їжі.
Тривалість курсу лікування - 16-21 день.
Додатково при двох способах введення призначають ізоніазид (внутрішньо або внутрішньовенно в добовій дозі 10 мг/кг), піридоксин (вітамін В6) 30 мг 2 раза на добу після їжі. Призначення інших протитуберкульозних препаратів залежить від характеру туберкульозного процесу та характеру медикаментозної стійкості.
Побічні реакції.
Неврологічні розлади: головний біль, запаморочення, гіпертермія, безсоння, периферична нейропатія, судоми, неврит зорового нерва, атрофія зорового нерва, гіперфлексія, збільшення частоти нападів у хворих на епілепсію, токсична енцефалопатія, розлади пам’яті, психічні реакції (токсичні психози); втрата слуху та дзвін у вухах у пацієнтів з термінальною стадією ниркової недостатності.
Шлунково-кишкові розлади: нудота, блювання, запор, сухість у роті, дискомфорт у ділянці живота, анорексія, гострий панкреатит, гастралгія.
Алергічні реакції: шкірні висипання (короподібний та макулопапульозний дерматити, пурпура або ексфоліативний дерматит), свербіж, гіпертермія, артралгія, інтерстиціальний пневмоніт, лімфаденопатія і васкуліт; можливе загостренні симптомів системного червоного вовчака або поява вовчакоподібного синдрому. Підвищення температури тіла.
Серцево-судинна система: артеріальна гіпертензія, відчуття серцебиття, біль за грудинною та в ділянці серця, посилення ішемії міокарда в осіб літнього віку.
Сечовидільна система: утруднене сечовипускання.
Гепатобіліарна система: ушкодження печінки, підвищення рівня печінкових ферментів, жовтяниця, гепатит, фульмінантна печінкова недостатність, що може призвести до розвитку некрозу (особливо у віці від 35 років), білірубінурія.
Ендокринна система та метаболічні реакції: дефіцит піридоксину, що впливає на перетворення триптофану у нікотинову кислоту, пелагра, гінекомастія у чоловіків, менорагії у жінок, синдром Кушинга, гіперглікемія, ацидоз.
Кровотворна система: гемолітична і апластична анемії, сидеробластична анемія, тромбоцитопенія, агранулоцитоз, еозинофілія.
Опорно-руховий апарат: ревматоїдний синдром.
Шкірні реакції: мультиформна еритема, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз.
Місцеві реакції: подразнення в місці ін’єкції.
Інше: нездужання, слабкість; синдром відміни, який може виникнути при припиненні прийому препарату, включає головний біль, безсоння, дратівливість, нервозність.
Передозування.
Симптоми: нудота, блювання, запаморочення, судоми, нечіткість зору, зорові галюцинації, в’ялість, дизартрія, дезорієнтація, невиразне мовлення, ступор, гіперрефлексія, периферична полінейропатія, порушення функції печінки, метаболічний ацидоз, гіперглікемія, глюкозурія, кетонурія, судоми (через 1-3 години після застосування препарату), кома. З часом може розвинутися респіраторний дистрес-синдром. При лабораторних дослідженнях типовими є наявність ацетону в сечі; тяжкий метаболічний ацидоз, гіперглікемія.
Лікування: периферична полінейропатія (вітаміни В6, В1, В12, АТФ, глютамінова кислота, нікотинамід, масаж, фізіотерапевтичні процедури); судоми (внутрішньом’язово вітамін В6 – 20-250 мг, внутрішньовенно 40 % розчин декстрози - 20 мл, внутрішньом’язово 25 % розчин магнію сульфату -10 мл, діазепам); порушення функції печінки (метіонін, ліпамід, АТФ, вітамін В12).
Застосування у період вагітності або годування груддю.
Протипоказаний у період вагітності або годування груддю.
Діти.
Протипоказаний дітям до 18 років.
Особливості застосування.
З обережністю застосовувати при печінковій недостатності, медикаментозному гепатиті.
Для уповільнення розвитку мікробної стійкості призначають разом з іншими протитуберкульозними лікарськими засобами.
У зв’язку з різною швидкістю метаболізму перед застосуванням ізоніазиду доцільно визначити швидкість його інактивації (за динамікою вмісту в крові і сечі). Швидким ацетиляторам ізоніазид застосовують у більш високих дозах.
При ризику розвитку периферичного невриту (вік пацієнта понад 65 років, супутній цукровий діабет, вагітність, хронічна ниркова недостатність, алкоголізм, гіповітаміноз В6 внаслідок неповноцінного харчування, одночасна протисудомна терапія) рекомендується призначення 10-25 мг/добу піридоксину.
Не рекомендується прийом препарату у дозі понад 10 мг/кг легенево-серцевій недостатності III ступеня, артеріальній гіпертензії II-III ступеня, ішемічній хворобі серця, захворюваннях нервової системи, бронхіальній астмі, псоріазі, екземі у фазі загострення, гіпотиреозі.
Не слід призначати ізоніазид при епілепсії, схильності до судомних нападів. Ізоніазид з обережністю призначають пацієнтам з психозами в анамнезі.
Під час лікування слід уникати вживання сиру (особливо швейцарського або чеширського), риби (особливо тунця, сардинели, скіпджеку), оскільки при одночасному вживанні їх з ізоніазидом можливе виникнення реакцій (гіперемія шкіри, свербіж, відчуття жару або холоду, серцебиття, підвищене потовиділення, озноб, головний біль, запаморочення), пов’язанних з пригніченням активності моноамінооксидази та діамін оксидази, що призводить до порушення метаболізму тіраміну та гістаміну, які містяться в рибі та сирі.
Ізоніазид може спричинити гіперглікемію з вторинною глюкозурією, тести з відновленням міді можуть бути хибнопозитивними; препарат не впливає на ферментні тести на глюкозу.
Ізоніазид не слід приймати під час вживання їжі. Дослідження показали, що біодоступність ізоніазиду значно знижується, коли його застосовують разом з їжею. Під час лікування слід уникати вживання алкогольних напоїв.
Здатність впливати на швидкість реакцій при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.
При виникненні запаморочення слід уникати керування автотранспортом або роботи з іншими механізмами.
Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.
Основні види взаємодій, приведені для ізоніазиду, який входить до складу препарату.
Фармакодинамічні. При поєднанні ізоніазиду з піразинамідом, рифампіцином, етамбутолом та аміноглікозидами підвищується антимікробна активність по відносно МБТ. Циклосерин та дисульфірам підсилюють несприятливі центральні ефекти ізоніазиду.
З обережністю слід комбінувати з потенційно нейро-, гепато- та нефротоксичними лікарськими засобами через ризик підсилення побічної дії.
Поєднання з піридоксином знижує небезпеку розвитку периферичних невритів.
Фармакокінетичні. При комбінації з парацетамолом збільшується гепато- та нефротоксичність; ізоніазид індукує систему цитохрому P450, у результаті чого підвищується метаболізм парацетамолу до токсичних продуктів.
Етанол підвищує гепатотоксичність ізоніазиду та прискорює його метаболізм.
Знижує метаболізм теофіліну, що може призвести до підвищення його концентрації в крові.
Знижує метаболічні перетворення і підвищує концентрацію в крові алфентанілу.
Циклосерин та дисульфірам підсилюють несприятливі центральні ефекти ізоніазиду.
Підвищує гепатотоксичність рифампіцину.
Підсилює дію похідних кумарину та індандіону, бензодіазепінів, карбамазепіну, теофіліну, оскільки знижує їх метаболізм за рахунок активації ізоферментів цитохрому P450.
Глюкокортикостероїди прискорюють метаболізм у печінці і знижують активні концентрації в крові.
Пригнічує метаболізм фенітоїну, що призводить до підвищення його концентрації в крові і підсилення токсичного ефекту (може виникнути необхідність корекції режиму дозування фенітоїну, особливо у хворих з повільним ацетилюванням ізоніазиду). Це слід врахувати при призначенні як протисудомного засобу при передозуванні ізоніазидом.
Антацидні препарати (особливо алюмінієвмісні) уповільнюють всмоктування і знижують концентрацію ізоніазиду в крові (антациди слід приймати не раніше ніж через 1 годину після прийому ізоніазиду).
При одночасному прийомі з енфлураном ізоніазид може збільшувати утворення неорганічного фтористого метаболіту, що чинить нефротоксичну дію.
При одночасному прийомі з рифампіцином знижує концентрацію кетоконазолу в крові.
Підвищує концентрацію вальпроєвої кислоти в крові (необхідно контролювати концентрації вальпроєвої кислоти; можлива необхідність корекції режиму дозування).
Фармакологічні властивості.
Фармакодинаміка.
Хіксозид є комбінацією двох препаратів: антибактеріального засобу гідроксиметилхіноксаліндіоксиду і протитуберкульозного препарату ізоніазиду.
Гідроксиметилхіноксаліндіоксид - антибактеріальний бактерицидний препарат широкого спектра дії. Активний відносно до Proteus vulgaris, Pseudomonas aeruginosa, Klebsiella pneumoniae, Escherichia coli, Shigella dysenteriae, Shigella flexneri, Shigella boydii, Shigella sonnei, Salmonella spp., Staphylococcus spp., Streptococcus spp., патогенних анаеробів (Clostridium perfringens). Діє на штами бактерій, стійких до інших протимікробних лікарських засобів, включаючи антибіотики.
Можливий розвиток медикаментозної стійкості бактерій.
Ізоніазид - протитуберкульозний засіб; діє бактеріостатично. Є проліками: мікобактеріальна каталаза-пероксидаза метаболізує ізоніазид до активного метаболіту, який, зв’язуючись з еноіл-(ацил-трансферальний білок)-редуктазою синтази жирних кислот II, порушує перетворення дельта2-ненасичених жирних кислот у міколеву кислоту. Остання являє собою жирну кислоту з разгалуженим ланцюгом, яка, з’єднуючись с арабіногалактаном (полісахарид), бере участь в утворенні компонентів клітинної стінки Mycobacterium tuberculosis. Ізоніазид також є інгібітором мікобактеріальної каталази-пероксидази, що знижує захист мікроорганізму від активних форм кисню і перекисю водню.
Ізоніазид також активний відносно невеликої кількості штамів Mycobacterium kansasii (при інфекціях, спричинених даним збудником, перед початком лікування необхідно визначати чутливість до ізоніазиду).
Протитуберкульозна активність комбінації гідроксиметилхіноксаліндіоксид + ізоніазид переважає активність ізоніазиду в средньому в 5 разів, відносно як чутливих, так і стійких до протитуберкульозних препаратів мікобактерій туберкульозу.
Фармакокінетика.
Всмоктування. Ізоніазид не впливає на біодоступність гідроксиметилхіноксаліндіоксиду. Гідроксиметилхіноксаліндіоксид при комбінованному застосуванні з ізоніазидом підвищує біодоступність останнього: за наявності гідроксиметилхіноксаліндіоксиду вміст у крові ізоніазиду знижується за рахунок більш швидкого його проникнення в тканини.
Розподіл. Добре розподіляється по всьому організмі, проникаючи у всі тканини і рідини, включаючи цереброспінальну, плевральну, асцитичну; високі концентрації створюються в легеневій тканині, нирках, печінці, м’язах, слині і харкотинні. Проникає через плацентарний бар’єр і в грудне молоко.
Метаболізм. Ізоніазид метаболізується в печінці шляхом ацетилювання з утворенням неактивних речовин. У печінці ацетилюється N-ацетилтрансферазою з утворенням N-ацетилізоніазиду, який потім перетворюється в ізонікотинову кислоту і моноацетилгідразин, який чинить гепатотоксичну дію шляхом утворення системою цитохрому P450 при N-гідроксилюванні активного проміжного метаболіту. Швидкість ацетилювання генетично детермінована; у людей з повільним ацетилюванням мало N-ацетилтрансферази. Є індуктором ізоферменту CYP2E1. Період напіввиведення (T1/2) для швидких ацетиляторів – 0,5-1,6 год; для повільних - 2-5 годин.
Виведення. Ізоніазид виводиться в основному нирками: протягом 24 годин виводиться 75-95% препарату, в основному в формі неактивних метаболітів - N-ацетилізоніазиду та ізонікотинової кислоти. При цьому у швидких ацетиляторів вміст N-ацетилізоніазиду становить 93%, а у повільних - не більше 63%. Невелика кількість виводиться через кишечник. Препарат видаляється з крові під час гемодіалізу; 5 годинний гемодіаліз дає змогу видалити з крові до 73% препарату.
Фармацевтичні характеристики.
Основні фізико-хімічні властивості: пориста маса світло-жовтого кольору із зеленуватим відтінком, неоднорідного забарвлення.
Термін придатності. 3 роки
Умови зберігання. Зберігати в захищеному від світла місці при температурі 2-8 °С.
Зберігати в недоступному для дітей місці.
Упаковка. Ліофілізат для приготування розчину для внутрішньоплеврального введення та інгаляцій. По 350 мг (100 мг + 250 мг) препарату у флакон із темного (оранжевого) скла, закупореному гумовою пробкою та обкатаному алюмінієвим ковпачком.
По 1 або 10 флаконів зі скла з ліофілізатом у пачці з картону.
Категорія відпуску. За рецептом.
Виробник. ТОВ Фірма «Фермент», Російська Федерація.
Місцезнаходження. 123423, м. Москва, вул. Нижні Мневники, буд. 37А, Російська Федерація.