Ленуксин инструкция по применению

Укажите ваш точный адрес, чтобы купить Ленуксин в ближайшей аптеке
Цены 104 аналога Отзывы
ІНСТРУКЦІЯ
для медичного застосування препарату
ЛЕНУКСИН®
(LENUXIN®)

Склад:
діюча речовина: есциталопрам;
1 таблетка містить есциталопраму оксалату 6,3875 мг, що відповідає 5 мг есциталопраму або 12,7750 мг есциталопраму оксалату, що відповідає 10 мг есциталопраму;
допоміжні речовини:
ядро: целюлоза мікрокристалічна, натрію кроскармелоза, тальк, целюлоза мікрокристалічна кремнізована, магнію стеарат;
оболонка: опадрай II білий (гліцеролу триацетат, гіпромелоза, титану діоксид (Е 171), лактоза, моногідрат).

Лікарська форма. Таблетки, вкриті плівковою оболонкою.

Фармакотерапевтична група.
Антидепресанти, селективні інгібітори зворотного нейронального захоплення серотоніну.
Код ATC N06A B10.

Клінічні характеристики.
Показання.
– Великі депресивні розлади;
– панічні розлади з або без агорафобії;
– соціофобія;
– генералізовані тривожні розлади;
– обсесивно-компульсивні розлади.

Протипоказання.
Гіперчутливість до есциталопраму або до будь-якої з допоміжних речовин.
Одночасне лікування неселективними незворотними інгібіторами моноаміноксидази (MАО), у зв'язку з ризиком розвитку серотонінового синдрому, який проявляється збудженням, тремором, гіпертермією. Комбіноване лікування із застосуванням есциталопраму і зворотних інгібіторів МАО типу А (наприклад, маклобеміду) або зворотних неселективних інгібіторів МАО (лінезолід) також протипоказано у зв'язку з ризиком розвитку серотонінового синдрому.

Спосіб застосування та дози.
Есциталопрам застосовують 1 раз на добу незалежно від прийому їжі.
Великі депресивні розлади
Звичайна доза становить 10 мг 1 раз на добу. Залежно від індивідуальної реакції пацієнта дозу можна збільшити максимум до 20 мг на добу.
Зазвичай необхідно 2 - 4 тижні для отримання антидепресантного ефекту. Після зникнення симптомів потрібне лікування протягом не менше 6 місяців для закріплення результату.
Панічні стани з або без агорафобії
Рекомендується початкова доза 5 мг протягом першого тижня до збільшення дози до 10 мг на добу. Потім дозу можна ще збільшити максимум до 20 мг на добу, залежно від індивідуальної реакції пацієнта. Максимальна ефективність досягається приблизно через 3 місяці. Лікування триває кілька місяців.
Соціофобія
Звичайна доза становить 10 мг 1 раз на добу. Зазвичай необхідно 2 - 4 тижні для пом'якшення симптомів. Дозу можна поступово знизити до 5 мг або збільшити до 20 мг на добу максимум, залежно від індивідуальної реакції пацієнта. Соціофобія є хворобою з хронічним перебігом, тому рекомендується лікування протягом 12 тижнів для закріплення результату. Тривале лікування пацієнтів, що реагували на терапію, було вивчено протягом 6 місяців, його можна застосовувати на індивідуальній основі для профілактики рецидивів; сприятливі ефекти лікування слід оцінювати з регулярними інтервалами.
Генералізовані тривожні розлади
Початкова доза становить 10 мг 1 раз на добу. Залежно від індивідуальної реакції пацієнта дозу можна збільшити максимум до 20 мг на добу.
Довгострокове лікування пацієнтів, що реагували на терапію, було вивчено протягом не менше 6 місяців у пацієнтів, які отримували 20 мг на добу. Сприятливі ефекти лікування та дозу слід переглядати (переоцінювати) з регулярними інтервалами.
Обсесивно-компульсивний розлад
Рекомендована початкова доза есциталопрам1 – 10 мг 1 раз на добу. Залежно від індивідуальної реакції пацієнта, доза препарату може бути збільшена до максимальної – 20 мг на добу.
Обсесивно-компульсивний розлад є захворюванням із хронічним перебігом, тому лікування має бути тривалим, що забезпечить повне зникнення симптомів.
Ефективність лікування та необхідні дози препарату слід оцінювати через регулярні інтервали часу.
Літні пацієнти (старше 65 років)
Слід починати лікування з половини зазвичай рекомендованої дози і застосовувати знижену максимальну дозу. Ефективність есциталопраму при соціофобії не досліджена серед літніх пацієнтів.
Діти
Застосування не рекомендується, оскільки безпека та ефективність у таких пацієнтів не досліджені.
Знижена функція нирок
Немає потреби в корекції дози у пацієнтів зі слабким або помірним порушенням функції нирок. Рекомендується обережність у пацієнтів з тяжким порушенням функції нирок (кліренс креатиніну менше 30 мл/хв).
Знижена функція печінки
У пацієнтів зі слабким або помірним порушенням функції печінки рекомендується початкова доза 5 мг на добу протягом перших 2 тижнів лікування. Залежно від індивідуальної реакції пацієнта дозу можна збільшити до 10 мг на добу. Рекомендується бути дуже обережними при збільшенні дози пацієнтам з тяжким порушенням функції печінки.
Недостатній метаболізм CYP2C19
Для пацієнтів з відомим недостатнім метаболізмом щодо CYP2C19 рекомендується початкова доза 5 мг на добу протягом перших двох тижнів лікування. Залежно від індивідуальної реакції пацієнта дозу можна збільшити до 10 мг на добу.
Немає даних про нешкідливість застосування доз вище 20 мг щодобово.
Припинення лікування
При припиненні лікування Ленуксином дозу слід поступово знижувати протягом 1 - 2 тижнів, щоб уникнути можливих реакцій відміни.

Побічні реакції.
Найчастіше небажані явища розвиваються протягом перших 2 тижнів лікування, їх вираженість і частота розвитку зменшуються в міру продовження терапії.
Нижче наведені всі небажані реакції, характерні для препаратів групи СІЗЗС, у тому числі для есциталопраму, отримані за результатами проведення плацебо-контрольованих клінічних досліджень або спонтанно в процесі постмаркетингового застосування препарату. Явища внесені в таблицю залежно від порушень системи органів і частоти розвитку.
Частота розвитку того чи іншого явища визначалася в клінічних дослідженнях, вона не скоригована з урахуванням плацебо. Побічні явища визначаються як: дуже поширені (≥ 1/10), поширені (≥ 1/100, <1/10), непоширені (≥ 1/1000, < 1/100), рідко поширені (≥ 1/10 000, < 1/1000), дуже рідко поширені (< 1/10 000) та явища, частота розвитку яких не відома (не може бути визначена на підставі наявних даних).

Органи та системиДуже поширеніПоширеніНепоширеніРідко поширеніНе відомо
Дослідження Збільшення маси тілаЗниження маси тіла Відхилення від норми лабораторних показників функції печінки
Патологія серця ТахікардіяБрадикардія
Патологія крові та лімфатичної системи Тромбоцитопенія
Патологія нервової системи Безсоння, сонливість, запаморочення, парестезія, треморПорушення смакових відчуттів, порушення сну, непритом-ністьCеротоніно- вий синдромДискінезія, порушення рухів, судоми
Патологія очей Мідріаз, порушення зору
Патологія вуха і лабіринту Шум у вухах
Патологія дихання, грудної клітки і середостіння Синусит, позіханняНосова кровотеча
Патологія органів шлунково-кишкового трактуНудотаДіарея, затримка випорожнень, блювання, сухість у ротіКровотеча з органів травного тракту (включаючи пряму кишку)
Патологія нирок та органів сечовидільної системи Затримка сечі
Патологія шкіри й підшкірних тканин Підвищена пітливістьКропив’янка, алопеція, висипання, свербіж Екхімози, ангіоневротичний набряк
Патологія скелетної мускулатури, сполучної тканини і кісток Артралгія, міалгія
Патологія ендокринної системи Порушення секреції АДГ
Порушення обміну речовин та харчування Зниження апетиту, підвищення апетиту Гіпонатріємія
Судинна патологія Ортостатична гіпотензія
Загальні порушення і патологія у місці введення препарату Нездужання, підвищення температури тілаНабряки
Патологія імунної системи Анафілактич-ні реакції
Патологія гепато-біліарної системи Гепатит
Патологія репродуктивної системи та молочної залози У чоловіків: порушення еякуляції, імпотенціяУ жінок: метрорагія, менорагія Галакторея, у чоловіків: пріапізм
Психічні розлади Тривожність, непосидючість, патологічні сни.
У чоловіків і жінок: зниження лібідо; у жінок: аноргазмія		Бруксизм, збудження, нервозність, панічні атаки, сплутаність свідомостіАгресія, де персоналі-зація, галюцинаціїМанія, суїцидальні думки, суїцидальна поведінка1
1 - випадки появи суїцидальних думок або суїцидальної поведінки спостерігалися під час лікування есциталопрамом або на ранніх стадіях після припинення лікування.
Для препаратів групи СІЗЗС характерні наступні небажані реакції: психомоторне збудження/акатизія і анорексія.
У процесі постмаркетингового застосування препарату повідомлялося про випадки подовження інтервалу QT на електрокардіограмі, переважно у пацієнтів з наявною патологією серця. Причинно-наслідкового зв'язку між розвитком даного явища і прийомом есциталопраму встановлено не було.
Синдром відміни при припиненні лікування.
Припинення прийому препаратів групи ІЗЗСН/СІЗЗС (особливо раптове) часто призводить до розвитку синдрому відміни. Найчастіше повідомлялося про розвиток запаморочення, порушень чутливості (включаючи парестезії і відчуття проходження електричного струму), порушення сну (включаючи безсоння або глибокий сон), про появу збудження або тривожності, нудоту та/або блювання, тремор, сплутаність свідомості, підвищену пітливість, головний білі, діарею, відчуття серцебиття, емоційну нестабільність, дратівливість і зорові порушення. Зазвичай ці симптоми легкого або помірного ступеня вираженості і зникають самі по собі, хоча у деяких пацієнтів вони можуть носити виражений характер або зберігатися тривалий час. Тому рекомендується повільно знижувати дозу есциталопраму протягом кількох тижнів або місяців, враховуючи індивідуальні потреби пацієнта.
Випадки появи суїцидальних думок або суїцидальної поведінки спостерігалися під час лікування есциталопрамом або на ранніх стадіях після припинення лікування.

Передозування.
Токсичність.
Клінічні дані щодо передозування есциталопрамом обмежені. Однак було відзначено, що дози есциталопраму 190 мг приймалися без будь-яких серйозних симптомів.
Симптоми: симптоми передозування рацемічним циталопрамом (> 600 мг): запаморочення, тремор, збудження, сонливість, несвідомі стани, судоми, тахікардія, зміни ЕКГ зі змінами ST-T, розширення комплексу QRS, збільшення інтервалу QT, аритмії, пригнічення дихання, блювання, рабдоміоліз, метаболічний ацидоз, гіпокаліємія. Передбачається, що передозування есциталопрамом повинно призводити до виникнення подібних симптомів.
Лікування: специфічного антидоту немає. Забезпечують прохідність дихальних шляхів, достатню оксигенацію та функцію дихання. Слід якомога швидше провести промивання шлунка після перорального застосування препарату. Застосовують активоване вугілля. Рекомендується проводити спостереження за функцією серця і основними показниками стану організму, а також проводити загальну симптоматичну підтримуючу терапію. У зв’язку з великим обсягом розподілу есциталопраму форсований діурез, діаліз, гемоперфузія та замінне переливання крові малоефективні.

Застосування в період вагітності або годування груддю.
Вагітність.
Існують лише обмежені клінічні дані щодо застосування есциталопраму під час вагітності. У дослідженнях щодо репродуктивної токсичності у тварин з есциталопрамом були відзначені ембріофетотоксичні ефекти, але частота вад розвитку не зростала. В період вагітності есциталопрам застосовують тільки після ретельної оцінки співвідношення ризику і користі.
Застосування СІЗЗС протягом ІІІ триместру вагітності може призвести до синдрому відміни, включаючи нейроповедінкові порушення у новонароджених. У новонароджених, матері яких отримували протягом періоду вагітності аж до пологів СІЗЗС, відзначені такі ефекти: збудливість, тремор, артеріальна гіпертензія, зростання м'язового тонусу, постійний плач, труднощі вигодовування або засинання. Це може вказувати на серотонергічні ефекти або синдром відміни. Новонароджених слід обстежити, якщо мати застосовувала есциталопрам на пізніх термінах вагітності. Якщо протягом періоду вагітності застосовують СІЗЗС, то його не можна раптово відміняти.
Період годування груддю.
Передбачається, що есциталопрам виділяється у молоко жінки. Тому під час лікування препаратом годування груддю не рекомендується.

Діти.
Есциталопрам не слід застосовувати для лікування дітей. Суїцидна поведінка (спроби суїциду і суїцидні думки) та агресивність (переважно агресія, опозиційна поведінка і гнів) частіше відзначалися в клінічних випробуваннях у дітей, які отримували лікування антидепресантами, порівняно з тими, хто отримував плацебо. Якщо на основі клінічної необхідності все ж таки прийнято рішення про початок лікування, за пацієнтом слід здійснювати ретельний контроль на предмет появи суїцидних симптомів. Крім того, відсутні довгострокові дані щодо нешкідливості застосування препарату у дітей щодо росту, дозрівання, когнітивного і поведінкового розвитку.

Особливості застосування.
Нижчезазначені застереження та перестороги належать до терапевтичного класу СІЗЗС.
Соціофобія.
Соціофобія є добре визначеним діагностичним терміном, що застосовується при особливих розладах, яку не слід плутати з підвищеною сором’язливістю. Фармакотерапія показана тільки у випадку, якщо розлади істотно впливають на професійну та громадську діяльність пацієнта.
Місце цього лікування, порівняно з когнітивно-поведінковою терапією, не оцінювали. Фармакотерапія є частиною загальної терапевтичної стратегії.
Парадоксальна тривожність.
У деяких пацієнтів із панічними порушеннями може відзначатися посилення симптомів тривожності на початку лікування антидепресантами. Ця парадоксальна реакція зазвичай минає через два тижні при продовженні лікування. Для зниження ймовірності анксіогенного ефекту рекомендується призначати низьку початкову дозу.
Судоми.
Застосування лікарського препарату у пацієнта слід припинити, якщо почалися судоми. Застосування СІЗЗС слід уникати у пацієнтів з нестабільною епілепсією, а за пацієнтами з контрольованою епілепсією необхідно уважно спостерігати. Застосування СІЗЗС слід припинити, якщо відзначено зростання частоти конвульсій.

Манія.
СІЗЗС слід застосовувати з обережністю у пацієнтів з манією/гіпоманією в анамнезі. Застосування СІЗЗС у пацієнтів слід припинити на початку маніакальної фази.
Діабет.
У пацієнтів з діабетом лікування СІЗЗС може змінити глікемічний контроль (гіпоглікемія або гіперглікемія). Може знадобитися корекція дози інсуліну та/або пероральних гіпоглікемічних препаратів.
Суїцид/суїцидні думки.
Депресія, пов'язана зі зростанням ризику суїцидних думок, самоушкоджень і суїциду. Цей ризик зберігається до досягнення істотної ремісії. Оскільки поліпшення може не відзначатися протягом перших кількох тижнів лікування або більше, за пацієнтами слід уважно спостерігати, поки таке покращання не відбудеться. Це загальний клінічний досвід при будь-якій антидепресантній терапії, коли ризик суїциду може зростати на ранніх етапах одужання.
Інші психічні стани, при яких показаний есциталопрам, також можуть бути пов'язані зі зростанням ризику суїцидної поведінки. Крім того, ці стани можуть поєднуватися з серйозними депресивними порушеннями. Тому слід дотримуватися обережності при лікуванні пацієнтів як із тяжкими депресивними порушеннями, так і з іншими психічними порушеннями.
Пацієнти з суїцидною поведінкою або суїцидними думками в анамнезі або пацієнти із суттєвим ступенем суїцидних настроїв до початку лікування мають найбільший ризик суїцидних думок або спроб суїциду, і за ними слід уважно спостерігати під час лікування.
Даних щодо ризику суїцидної поведінки у пацієнтів, які не отримували лікування, недостатньо, але може знадобитися ретельний моніторинг.
Пацієнти (і лікувальний персонал) мають бути попереджені щодо необхідності стежити за появою суїцидних думок/поведінки або думок про заподіяння собі шкоди і негайного звернутися за медичною допомогою за наявності цих симптомів.
Гіпонатріємія.
Гіпонатріємія, ймовірно, пов'язана з недостатністю виділення антидіуретичного гормону, відзначалася при застосуванні СІЗЗС рідко і зазвичай минала при припиненні лікування. Слід дотримуватися обережності у пацієнтів групи ризику, включаючи літніх пацієнтів, пацієнтів із цирозом печінки або пацієнтів, які одночасно приймають препарати, які можуть спричиняти гіпонатріємію.
Кровотечі.
При лікуванні СІЗЗС відзначалися випадки незвичних шкірних кровотеч, таких як екхімоз і пурпура. Рекомендується дотримуватися обережності у пацієнтів, які приймають СІЗЗС, особливо при одночасному застосуванні пероральних антикоагулянтів із лікарськими засобами, які можуть впливати на функцію тромбоцитів (наприклад, нетипові антипсихотики і фенотіазини, більшість трициклічних антидепресантів, ацетилсаліцилова кислота і нестероїдні протизапальні препарати (NSAID), тиклопідин і дипіридамол), а також у пацієнтів з відомою схильністю до кровотеч.
Пацієнтам, які отримують лікування пероральними антикоагулянтами, слід проводити ретельний моніторинг коагуляції при початку або припиненні застосування есциталопраму.
Електрошокова терапія.
Клінічний досвід одночасного застосування СІЗЗС та електрошокової терапії недостатній, тому слід дотримуватися обережності.
Акатизія/психомоторне збудження.
Застосування селективних інгібіторів зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС) та інгібіторів зворотного захоплення серотоніну і норадреналіну (ІЗЗСН) пов'язане з розвитком акатизії, яка характеризується суб'єктивно неприємним або тривожним неспокоєм і необхідністю постійного руху і часто супроводжується нездатністю спокійно сидіти або стояти. Найчастіше цей патологічний стан розвивається протягом перших тижнів лікування. При розвитку цих симптомів підвищення дози препарату може бути шкідливим.
Серотоніновий синдром.
Слід з обережністю призначати есциталопрам у комбінації з ліками, що володіють серотонінергічною дією, наприклад, із суматриптаном та іншими триптанами, трамадолом і триптофаном. У рідкісних випадках повідомлялося про розвиток серотонінового синдрому при спільному застосуванні препаратів групи СІЗЗС і серотонінергічних лікарських засобів. Про розвиток серотонінового синдрому може свідчити поява такої комбінації симптомів, як збудження, тремор, міоклонус і гіпертермія. У разі виникнення вищезазначених симптомів слід припинити застосування зазначених лікарських засобів та розпочати проведення симптоматичної терапії.
Синдром відміни при припиненні лікування.
При припиненні лікування досить часто розвивається синдром відміни, особливо у випадку, якщо лікування було припинено раптово. У клінічних дослідженнях розвиток небажаних явищ при припиненні лікування спостерігався приблизно у 25 % пацієнтів, що приймали есциталопрам, і у 15 % пацієнтів, що приймали плацебо.
Зазвичай ознаки синдрому відміни з'являються протягом перших декількох днів після припинення лікування, хоча в окремих випадках повідомлялося про їх виникнення у пацієнтів, які випадково пропустили черговий прийом препарату.
Зазвичай ознаки синдрому відміни зникають самостійно протягом 2 тижнів, хоча у деяких пацієнтів можуть зберігатися протягом більш тривалого терміну (2 - 3 місяці і більше). Тому рекомендується повільно знижувати дозу есциталопраму протягом декількох тижнів або місяців, враховуючи індивідуальні потреби пацієнта.
Коронарна хвороба серця.
Внаслідок недостатнього клінічного досвіду рекомендується дотримуватися обережності у пацієнтів з коронарною хворобою серця.
Пацієнти із рідкісними спадковими порушеннями переносимості галактози, лактазною недостатністю або глюкозо-галактозною мальабсорбцією не повинні приймати препарат.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.
Хоча було показано, що есциталопрам не впливає на інтелектуальну та психомоторну функції, будь-який психоактивний лікарський препарат може вплинути на розважливість і практичні навички. Пацієнтів слід попередити про потенційний ризик впливу на їхню здатність керувати автомобілем або працювати з механізмами.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.
Протипоказані комбінації:
Неселективні інгібітори MАО.
У пацієнтів, які застосовують СІЗЗС у комбінації з неселективними інгібіторами MAO, і в пацієнтів, які нещодавно припинили лікування СІЗЗС і почали лікування ІMAO, відзначалися випадки серйозних реакцій. У деяких випадках у пацієнтів розвивався серотоніновий синдром.
Есциталопрам протипоказаний у комбінації з неселективними інгібіторами MAO. Лікування есциталопрамом можна починати через 14 днів після припинення лікування необоротними ІMAO і не раніше ніж через один день після припинення лікування оборотним інгібіторами MAO, моклобемідом. Повинно минути не менше 7 днів після припинення лікування есциталопрамом до початку застосування неселективного інгібітора MAO.
Нерекомендовані комбінації:
Зворотні, селективні інгібітори MAO-A типу А (моклобемід).
Внаслідок ризику серотонінового синдрому комбінація есциталопраму з інгібітором MАО-A не рекомендується. Якщо комбінація необхідна, слід починати лікування з мінімальної рекомендованої дози і посилити клінічний моніторинг.
Комбінації, які потребують обережності при застосуванні.
Зворотні неселективні інгібітори МАО (лінезолід).
Антибіотик лінезолід є оборотним неселективним інгібітором МАО і не повинен призначатися пацієнтам, які приймають есциталопрам. Якщо застосування такої комбінації препаратів продиктовано клінічною необхідністю, слід починати з мінімальних рекомендованих доз і проводити лікування під ретельним наглядом.
Необоротні інгібітори MAO типу Б (селегілін).
У комбінації з селегіліном (необоротним інгібітором MАО) необхідна обережність внаслідок ризику розвитку серотонінового синдрому. Дози селегіліну до 10 мг на добу нешкідливі при одночасному застосуванні з рацемічним циталопрамом.
Серотонергічні лікарські препарати.
Рекомендується дотримуватися обережності при застосуванні есциталопраму одночасно з лікарськими препаратами серотонергічної дії, такими як суматриптан або інші триптани, трамадол і трипрофан. У рідкісних випадках серотоніновий синдром відзначався у пацієнтів, які застосовують СІЗЗС одночасно із серотонергічними лікарськими препаратами. Комбінація таких симптомів, як збудження, тремор, міоклонус і гіпертермія можуть вказувати на розвиток цього стану. У таких випадках лікування СІЗЗС і серотонергічними лікарськими препаратами слід відразу ж припинити і почати симптоматичне лікування.
Лікарські препарати, що знижують поріг судомної готовності.
СІЗЗС можуть знизити поріг судомної готовності. Рекомендується дотримуватися обережності при одночасному застосуванні інших лікарських препаратів, які можуть знизити поріг судомної готовності (наприклад, антидепресанти (трициклічні, СІЗЗС), нейролептики (фенолтіазини, тіоксантени і бутирофенони), мефлохін, бупропіон і трамадол).
Літій, триптофан.
Повідомлялося про посилення ефектів при одночасному застосуванні СІЗЗС з препаратами літію або триптофаном, тому одночасне застосування СІЗЗС і цих лікарських препаратів повинно проводитися з обережністю.

Звіробій звичайний.
Одночасне застосування СІЗЗС та трав'яних препаратів, що містять звіробій продирявлений (Hypericum perforatum), може призвести до зростання частоти побічних реакцій.
Антикоагулянти і засоби, що впливають на згортання крові.
Порушення згортання крові може виникнути при одночасному призначенні есциталопраму з пероральними антикоагулянтами. У подібних випадках при початку або закінченні терапії есциталопрамом необхідний ретельний моніторинг згортання крові.
Алкоголь.
Не очікується фармакодинамічних або фармакокінетичних взаємодій між есциталопрамом і спиртом. Однак, як і у випадку інших психотичних лікарських препаратів, поєднання з алкоголем небажане.
Фармакокінетичні взаємодії.
Вплив інших лікарських препаратів на фармакокінетику есциталопраму. Метаболізм есциталопраму опосередковано, головним чином, CYP2C19. CYP3A4 і CYP2D6 також може впливати на метаболізм, хоча й меншою мірою. Метаболізм основного метаболіту S-DCt (деметильований есциталопрам), імовірно, частково каталізується CYP2D6.
Одночасне застосування есциталопраму з омепразолом 30 мг 1 раз на добу (інгібітор CYP2C19) призводило до помірного (приблизно на 50 %) зростання плазматичних концентрацій есциталопраму.
Одночасне застосування есциталопраму з циметидином 400 мг 2 рази на добу (помірно ефективний загальний інгібітор ферментів) призводило до помірного (приблизно на 70 %) зростанням плазматичної концентрації есциталопраму.
Таким чином, слід дотримуватися обережності при одночасному застосуванні з інгібіторами CYP2C19 (наприклад, омепразолом, езомепразолом, флувоксаміном, ланзопразолом, тиклопідином) або циметидином. Може знадобитися зниження дози есциталопраму на основі моніторингу побічних ефектів при одночасному лікуванні.
Вплив есциталопраму на фармакокінетику інших лікарських препаратів.
Есциталопрам є інгібітором ферменту CYP2D6. Рекомендується дотримуватися обережності при одночасному застосуванні есциталопраму з лікарськими препаратами, які метаболізуються, головним чином, цим ферментом і які мають вузький терапевтичний індекс, наприклад, флекаїнідом, пропафеноном і метопрололом (при застосуванні при серцевій недостатності), або деякими лікарськими препаратами, що діють на ЦНС, які метаболізуються, головним чином, CYP2D6, наприклад, антидепресантами, такими як дезипрамін, кломіпрамін і нортриптилін, або антипсихотиками типу рисперидону, тіоридазину та галоперидолу. Може знадобитися корекція дози.
Одночасне застосування з дезипраміном або метопрололом призводило в обох випадках до дворазового зростання плазматичних рівнів цих двох субстратів CYP2D6.
Дослідження in vitro показали, що есциталопрам також може спричиняти слабке інгібування CYP2C19. Рекомендується дотримуватися обережності при одночасному застосуванні з лікарськими препаратами, які метаболізуються CYP2C19.

Фармакологічні властивості.
Фармакодинаміка. Есциталопрам є селективним інгібітором зворотного захоплення серотоніну (5-HT). Інгібування зворотного захоплення 5-HT є єдиним ймовірним механізмом дії, що пояснює фармакологічні та клінічні ефекти есциталопраму.
Есциталопрам не має спорідненості чи має низьку спорідненість з багатьма рецепторами, включаючи рецептори 5-HT1A, 5-HT2, DA D1 та D2, α1-, α2-, β-адренорецептори, гістамінові H1-, мускаринові холінергічні, бензодіазепінові та опіоїдні рецептори.
Фармакокінетика.
Абсорбція.
Абсорбція практично повна і незалежна від прийому їжі (середній час до досягнення максимальної концентрації (середнє Tmax) становить 4 години після неодноразового прийому). Як і для рацемічного циталопраму, абсолютна біодоступність есциталопраму очікується приблизно 80 %.
Розподіл.
Об’єм розподілу (Vd,β/F) після перорального застосування становить приблизно 12 - 26 л/кг. Зв'язування з білками плазми крові менше 80 % для есциталопраму і його основних метаболітів.
Метаболізм.
Есциталопрам метаболізується в печінці до деметильованого і дидеметильованого метаболітів. Вони обидва є фармакологічно активними. Або ж азот може окиснюватися з утворенням N-оксидного метаболіту. І вихідна речовина, і метаболіти частково виводяться у вигляді глюкуронідів. Після багаторазового прийому середні концентрації деметильованого і дидеметильованого метаболітів зазвичай становлять 28 - 31 % і < 5 % відповідно від концентрації есциталопраму. Метаболізм есциталопраму до деметильованого метаболіту опосередковується, головним чином, CYP2C19. Можлива деяка участь ферментів CYP3A4 і CYP2D6.
Виведення.
Період напіввиведення (t ½ β) після багаторазового прийому становить приблизно 30 годин, а плазматичний кліренс після перорального застосування (Cloral) – майже 0,6 л/хв. Основні метаболіти мають значно більший період напіввиведення.
Есциталопрам і основні метаболіти виводяться як печінкою (метаболізм), так і нирками, при цьому основна частина дози виводиться у вигляді метаболітів із сечею.
Фармакокінетика лінійна. Гомеостатичні плазматичні рівні досягаються приблизно через 1 тиждень. Середні гомеостатичні концентрації 50 нмоль/л (діапазон від 20 до 125 нмоль/л) досягаються при добовій дозі 10 мг.
Літні пацієнти (старше 65 років).
Есциталопрам, імовірно, виводиться повільніше у літніх пацієнтів порівняно з молодшими пацієнтами. Системна експозиція площі під кривою «концентрація-час» (AUC) приблизно на 50 % вище у літніх порівняно з молодими здоровими добровольцями.
Зниження функції печінки.
У пацієнтів зі слабким або помірним порушенням функції печінки (критерії A і B за Чайлд-П’ю) період напіввиведення есциталопраму приблизно в 2 рази більше, і експозиція приблизно на 60 % вище, ніж у людей з нормальною функцією печінки.
Зниження функції нирок.
Для рацемічного циталопраму більший період напіввиведення і невелике зростання експозиції відзначені у пацієнтів зі зниженою функцією нирок (кліренс креатиніну 10 - 53 мл/хв). Плазматичні концентрації метаболітів не досліджувалися, але вони можуть бути підвищеними.
Поліморфізм.
Було відзначено, що особи зі слабким метаболізмом щодо CYP2C19 мають у 2 рази вищу плазматичну концентрацію есциталопраму порівняно з пацієнтами із гарним метаболізмом. Не відзначено істотної зміни експозиції у людей зі слабким метаболізмом щодо CYP2D6.

Фармацевтичні характеристики.
Основні фізико-хімічні властивості:
таблетки по 5 мг: білі, круглі, двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою, з одного боку – тиснення «N53»;
таблетки по 10 мг: білі, круглі, двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою, з одного боку – лінія розлому, з іншого – тиснення «N54». Таблетка може бути розділена на дві половини.

Термін придатності. 2 роки.

Умови зберігання.
Зберігати в оригінальній упаковці для захисту від впливу світла при температурі не вище 25 °С.
Зберігати у недоступному для дітей місці.

Упаковка.
Ленуксин®, таблетки, вкриті плівковою оболонкою, по 5 мг, по 10 мг:
14 таблеток у блістері, по 1 або 2 блістери в картонній упаковці.

Категорія відпуску.
За рецептом.

Заявник.
ВАТ «Гедеон Ріхтер», Угорщина.

Місцезнаходження.
Н-1103, Будапешт, вул. Демреї, 19-21, Угорщина.

Виробник.
ТОВ «Гедеон Ріхтер Польща», Польща.

Місцезнаходження.
05-825 Гродзиськ Мазовецький, вул. кн. Ю. Понятовського, 5, Польща.