ІНСТРУКЦІЯ
для медичного застосування препарату
ОЛАНКЛЯЙН™
OLANKLINEÔ
Склад:
діюча речовина: оланзапін;
1 таблетка містить оланзапіну 2,5 мг, 5 мг або 10 мг;
допоміжні речовини: лактоза, моногідрат; целюлоза мікрокристалічна; кросповідон; гідроксипропілцелюлоза; магнію стеарат; Opadry blue 06B50833 (для таблеток по 5 мг та 10 мг); Opadry white OY-58900 (для таблеток по 2,5 мг).
Лікарська форма. Таблетки, вкриті оболонкою.
Фармакотерапевтична група. Психолептичні засоби. Антипсихотичні засоби. Діазепіни, оксазепіни та тіазепіни. Код АТС N05A Н03.
Клінічні характеристики.
Показання.
Лікування шизофренії.
Підтримуюче лікування пацієнтів, які виявили позитивну реакцію на початкове лікування оланзапіном.
Лікування маніакальних нападів від помірних до тяжких.
Профілактика рецидивів у пацієнтів із біполярними розладами, у яких маніакальні напади піддавалися лікуванню оланзапіном.
Протипоказання.
Відома гіперчутливість до оланзапіну або до будь-яких інших компонентів препарату.
Відомий ризик закритокутової глаукоми.
Спосіб застосування та дози.
Препарат призначений для перорального застосування. Оланзапін можна приймати незалежно від прийому їжі, оскільки вживання їжі не впливає на адсорбцію препарату. При припиненні лікування оланзапіном необхідне поступове зниження дози.
Шизофренія: початкова доза оланзапіну становить 10 мг на добу за 1 прийом.
Маніакальні напади: рекомендована початкова доза оланзапіну для дорослих при монотерапії становить 15 мг на добу або 10 мг на добу у складі комбінованої терапії.
Профілактика рецидиву при біполярному розладі: для пацієнтів у стадії ремісії рекомендована початкова доза оланзапіну становить 10 мг на добу. Пацієнтам, які приймали оланзапін для лікування маніакальних нападів, рекомендується продовжувати терапію тими ж дозами для профілактики рецидиву.
Пацієнтам, у яких з’явилися нові маніакальні, депресивні або змішані напади, лікування оланзапіном необхідно продовжувати (у разі необхідності дозу можна коригувати), за клінічними показаннями додатково призначають симптоматичну терапію для лікування розладів настрою. Під час лікування шизофренії, маніакальних нападів і для запобігання рецидивам біполярних розладів щоденна доза може поступово відкорегована на основі індивідуального клінічного стану у межах 5-20 мг на добу. Підвищення дози до рівня, що перевищує рекомендовану початкову дозу, рекомендується лише після відповідного клінічного обстеження і має проводитися з інтервалами не менше ніж 24 години.
Застосування хворим літнього віку
Нижчу початкову дозу (5 мг/день) зазвичай не призначають, проте слід розглядати можливість її застосування пацієнтам віком від 65 років, коли цього вимагають клінічні показання (див. розділ «Особливості застосування»).
Застосування пацієнтам з порушенням функції нирок/печінки
Для таких пацієнтів потрібно розглядати можливість застосування нижчої початкової дози (5 мг/добу). У випадках помірної печінкової недостатності (цироз, клас А або В за шкалою Чайлд-П’ю) початкова доза повинна становити 5 мг і її можна підвищувати з обережністю.
Застосування пацієнтам, які курять
Немає необхідності в зміні початкової дози та діапазону дозувань (див. розділ «Фармакокінетика»).
У разі наявності більше одного чинника, що може призвести до уповільнення метаболізму (жіноча стать, літній вік, статус некурця), слід розглядати можливість зниження початкової дози. Збільшення дози таким пацієнтам, при наявності показань, повинно бути консервативним.
Стать
Як правило, початкову дозу та діапазон дозування не потрібно змінювати для пацієнтів-жінок порівняно з пацієнтами-чоловіками.
Побічні реакції.
Найчастішими (спостерігалися у більше ніж 1 % пацієнтів) побічними реакціями, що асоціюються з прийомом оланзапіну, були сонливість, збільшення маси тіла, еозинофілія, підвищені рівні пролактину, холестерину, глюкози та тригліцеридів, глюкозурія, підвищений апетит, запаморочення, акатизія, паркінсонізм (див. розділ «Особливості застосування»), дискінезія, ортостатична гіпотензія, антихолінергічні ефекти, скороминущі безсимптомні підвищення печінкових амінотрансфераз, висипання, астенія, втома та набряк.
Нижче наведено перелік побічних реакцій і результатів лабораторних досліджень. У межах кожної групи частоти прояву побічні реакції представлені в порядку зменшення вагомості.
З боку крові та лімфатичної системи.
Еозинофілія, лейкопенія, нейтропенія, тромбоцитопенія.
З боку імунної системи.
Алергічні реакції, включаючи анафілактоїдні реакції, ангіоневротичний набряк, кропивниця, зуд.
З боку ендокринної системи.
Підвищені рівні плазмового пролактину.
З боку метаболізму та харчування.
Збільшення маси тіла, підвищені рівні холестерину та глюкози, глюкозурія, підвищені рівні тригліцеридів, підвищення рівня ліпідів, збільшений апетит, розвиток або загострення діабету, що іноді асоціюється з кетоацидозом і комою, включаючи летальні випадки, гіпотермія.
З боку нервової системи.
Головокружіння, амнезія, безсоння, тремор, ажитація, дистонія, атаксія, дизартрія, порушення мови, галюцинації, сонливість, запаморочення, акатизія, паркінсонізм, дискінезія, судомні напади, які в більшості випадків були зареєстровані за наявності судомних нападів або їх ризику в анамнезі, нейролептичний злоякісний синдром, дистонія (у тому числі рухи очного яблука), пізня дискінезія, синдром відміни (див. розділ «Загальні порушення та реакції в місці введення»).
З боку дихальної системи.
Пневмонія.
З боку серцево-судинної системи.
Брадикардія, подовження інтервалу QTc (див. розділ «Особливості застосування»), шлуночкова тахікардія/фібриляція, раптова смерть, тромбоемболія, емболія легеневої артерії, тромбоз глибоких вен (див. розділ «Особливості застосування»), ортостатична гіпотензія.
З боку травної системи.
Нудота, блювання, діарея, слабка транзиторна антихолінергічна побічна дія, включаючи запор, сухість у роті, панкреатит.
З боку печінки та жовчовивідних шляхів.
Жовтяниця, транзиторне асимптоматичне підвищення рівня печінкових амінотрансфераз (АЛТ/АСТ; див. розділ «Особливості застосування»), особливо на початку лікування, підвищений рівень загального білірубіну, гепатит (включаючи гепатоцелюлярне, холестатичне або змішане ушкодження печінки), підвищений рівень лужної фосфатази.
З боку шкіри та її похідних.
Висипання, реакції світлочутливості, алопеція.
З боку скелетно-м’язових і сполучних тканин.
Високий рівень креатинінфосфокінази, рабдоміоліз.
З боку опорно-рухової системи
Артралгія.
З боку нирок і сечовидільних шляхів.
Утруднене сечовипускання, підвищення температури тіла, нетримання сечі, затримка сечі.
З боку репродуктивної системи.
Еректильна дисфункція у чоловіків, зниження лібідо у жінок та чоловіків, аменорея, збільшення грудей, галакторея у жінок, гінекомастія/збільшення грудей у чоловіків, пріапізм.
Загальні порушення.
Синдром відміни у новонароджених, підвищене потовиділення, астенія, втома, набряк.
Тривале застосування (принаймні 48 тижнів)
Кількість пацієнтів, у яких виникають клінічно значущі зміни маси тіла, рівнів глюкози, загального/ЛПНЩ/ЛПВЩ холестерину або тригліцеридів, з часом збільшувалася. У дорослих пацієнтів, які завершили 9-12 місяців терапії, частота підвищення середнього рівня глюкози в крові сповільнювалася приблизно через 6 місяців.
Додаткова інформація про окремі групи пацієнтів
У пацієнтів літнього віку з деменцією лікування оланзапіном асоціювалося з більшою частотою летальних наслідків та появи цереброваскулярних побічних реакцій. Дуже частими побічними реакціями, пов’язаними із застосуванням оланзапіну в цій групі пацієнтів, були незвична хода та падіння. Часто спостерігалися пневмонія, підвищена температура тіла, летаргічний сон, еритема, зорові галюцинації та нетримання сечі.
У пацієнтів, у яких препарат (агоніст допаміну) викликав психоз, що асоціювався з хворобою Паркінсона, дуже часто повідомлялося про погіршення симптоматики хвороби Паркінсона та галюцинації.
У пацієнтів із біполярною манією комбінаційна терапія вальпроату та оланзапіну призвела до частоти появи нейтропенії, потенційним фактором міг бути високий рівень вальпроату в плазмі. Оланзапін, який вводився разом із літієм чи вальпроатом, призвів до підвищення рівнів (≥10 %) тремору, сухості у роті, підвищення апетиту та збільшення маси тіла. Також повідомлялося про розлади мовлення. Під час прийому оланзапіну в комбінації з літієм чи дивальпроексом збільшення на ≥ 7 % від початкової маси тіла мало місце у 17,4 % пацієнтів протягом гострого періоду лікування (до 6 тижнів). Довготривалий прийом оланзапіну (до 12 місяців) для попередження рецидиву у пацієнтів із біполярним розладом асоціювався зі збільшенням на ≥ 7 % від початкової маси тіла у 39,9 % пацієнтів.
Передозування.
Симптоми. Найчастіше симптомами передозування (з частотою >10 %) є тахікардія, збудження/агресивність, дизартрія, різні екстрапірамідні симптоми та порушення свідомості від седації до коми. Інші клінічно значущі наслідки передозування – делірій, судоми, кома, можливий злоякісний нейролептичний синдром, пригнічення дихання, аспірація, артеріальна гіпертензія або гіпотензія, серцеві аритмії (
Лікування. Не існує специфічного антидоту для оланзапіну. Не рекомендується викликати блювання. Можуть призначатися стандартні процедури для лікування передозування (наприклад, прийом активованого вугілля). Було показано, що супутній прийом активованого вугілля знижує пероральну біодоступність оланзапіну на 50-60 %. Слід проводити симптоматичне лікування та контроль функції життєво важливих органів згідно з клінічними проявами, включаючи лікування артеріальної гіпотензії та судинної недостатності, а також підтримку дихальної функції. Не слід використовувати епінефрин, допамін або інші симпатоміметичні засоби з бета-антагоністичною активністю, оскільки бета-стимуляція може посилити артеріальну гіпотензію. Необхідно контролювати серцево-судинну систему для виявлення можливих аритмій. Ретельне медичне спостереження та контроль повинні тривати до повного видужання пацієнта.
Застосування в період вагітності або годування груддю.
Вагітність
Оскільки досвід застосування препарату у період вагітності обмежений, оланзапін слід застосовувати у цей період лише тоді, коли потенційна користь від застосування для матері переважає потенційний ризик для плода.
Пацієнтки повинні інформувати свого лікаря, якщо вони завагітніли або мають намір завагітніти під час лікування оланзапіном.
У новонароджених, які піддавалися впливу антипсихотичних препаратів (у тому числі оланзапіну) у третьому триместрі вагітності, є ризик виникнення побічних реакцій, включаючи екстрапірамідальні розлади та/або синдром відміни, які можуть варіювати по тяжкості та тривалості після пологів. Були повідомлення про агітацію, артеріальну гіпертонію, артеріальну гіпотонія, тремор, сонливість, розлад дихання, або розлад харчування.
Тому, новонароджені повинні перебувати під ретельним наглядом.
Період годування груддю
Оланзапін не застосовують під час годування груддю або рекомендують припинити годування груддю на період застосування препарату.
Оланзапін проникає у грудне молоко.
Діти.
Оланзапін не застосовують дітям, віком до 18 років, через відсутність даних щодо безпеки та ефективності препарату для цієї вікової групи пацієнтів.
Особливості застосування.
Антипсихотичне лікування
Під час антипсихотичного лікування для поліпшення клінічного стану пацієнта може знадобитися від кількох днів до кількох тижнів. Протягом цього періоду пацієнти повинні перебувати під ретельним наглядом.
Оланзапін виявляє антагонізм до допаміну та теоретично може протидіяти ефектам леводопи та антагоністам допаміну, так само як і інші антипсихотичні засоби.
Психоз, пов’язаний з деменцією та/або порушенням поведінки
Оланзапін не був схвалений для лікування психозу, пов’язаного зі слабоумством і/або порушенням поведінки, та не рекомендується для застосування в цій групі пацієнтів через підвищення смертності і ризику цереброваскулярних побічних реакцій. Фактори ризику, які можуть викликати підвищення летальності включають вік від 65 років, дизфагію, заспокоєння, недоїдання та зневоднення, легеневі стани (пневмонія з або без аспірації), супутнє застосування бензодіазепінів. Були випадки цереброваскулярних побічних реакцій (інсульт, транзиторний ішемічний інсульт), утому числі летальні випадки. Не рекомендується супутнє застосування оланзапіну та протипаркінсонічних лікарських засобів у пацієнтів з деменцією.
Хвороба Паркінсона
Не рекомендується застосування оланзапіну при лікуванні допамінасоційованого психозу у пацієнтів з хворобою Паркінсона.
Нейролептичний злоякісний синдром (НЗС)
НЗС потенційно є життєвонебезпечним станом, який асоціюється з прийомом антипсихотичного медичного препарату. Окремі випадки, про які повідомлялося як про НЗС, спостерігалися у зв’язку з прийомом оланзапіну. Клінічними проявами НЗС є гіперпірексія, ригідність м’язів, змінений психічний стан і ознаки вегетативної нестабільності (нерегулярний пульс або артеріальний тиск, тахікардія, значне потовиділення та порушення серцевого ритму). Додатковими ознаками можуть бути підвищені рівні креатинін фосфокінази, міоглобінурія (рабдоміоліз) і гостра ниркова недостатність. Якщо у пацієнта розвиваються симптоми, що свідчать про НЗС, або спостерігається безпричинна лихоманка без додаткових клінічних проявів НЗС, то прийом усіх антипсихотичних препаратів, включаючи оланзапін, потрібно припинити.
Гіперглікемія та цукровий діабет
Рідко спостерігалися гіперглікемія та/або розвиток або загострення діабету, зрідка асоційовані з кетоацидозом або комою, включаючи декілька летальних випадків (див. розділ «Побічні реакції»). У деяких випадках спостерігалося попереднє збільшення маси тіла, що, можливо, є провокуючим чинником. Рекомендується відповідне клінічне спостереження згідно з наявними інструкціями для застосування антипсихотичних засобів. Рекомендовано вимірювання рівня глюкози в крові на початку лікування, через 12 тижднів, а також щорічно у подальшому. Пацієнти, яких лікують будь-якими антипсихотичними препаратами, включаючи оланзапін, повинні перебувати під наглядом для виявлення ознак і симптомів гіперглікемії (таких як полідіпсія, поліурія, поліфагія та слабкість), а пацієнти з цукровим діабетом або чинниками ризику розвитку цукрового діабету повинні перебувати під постійним контролем щодо погіршення рівня глюкози.
Суїцид
Можливість спроб суїциду притаманна як для шизофренії, так і для біполярного розладу І типу, у зв'язку з чим потрібно ретельно спостерігати за пацієнтами, які знаходяться в зоні високого ризику та отримують терапію. З метою зниження можливості виникнення передозування у пацієнітів, необхідно здійснювати виписування оланзапіну в таблетках малими кількостями, які необхідні для забезпечення необхідного лікувального ефекту.
Маса тіла
Перед початком терапії оланзапіном слід враховувати потенційні наслідки підвищення маси тіла пацієнта. Слід регулярно контролювати масу тіла, наприклад, на початку лікування, через 4 тижні, через 8 тижнів та через 12 тижнів, а також один раз на квартал у подальшому.
Дисфагія
Порушення езофагальної моторики та задишка були асоційовані з прийомом антипсихотичних засобів. Аспіраційна пневмонія становила часту причину захворюваності та смертності у пацієнтів із хворобою Альцгеймера.
Регуляція температури тіла
Спостерігалося порушення здатності тіла знижувати свою температуру, пов'язане із антипсихотиками.рекомедовано зважати на цей факт при призначенні оланзапіну пацієнтам, які знаходяться в умовах, що можуть призвести до підвищення температури тіла, наприклад, посилені тренування, передування в умовах екстремальних температур, супутнє застосування засобів з антизолінергічною активністю або стан дегідратації.
Застосування у пацієнтів, які мають супутні захворювання
Клінічний досвід застосування оланзапіну у пацієнтів із певними захворюваннями обмежений. Оланзапін посилює in vitro аффінність до мускаринових рецепторів та його застосування було асоційоване із закрепами, відчуттям сухості у роті, тахікардією та іншими побічними явищами, що можливо, пов'язані із холінергічним антагонізмом.
Необхідно з обережністю застосовувати оланзапін у пацієнтів із вузькокутовою глаукомою. У пацієнтів похилого віку із психозом, пов'язаним з деменцією повідомлялося про наступні побічні реакції: падіння, сонливість, периферичні набряки, порушення ходи, нетримання сечі, летаргія, збільшення маси тіла, астенія, пірексія, пневмонія, відчуття сухості в роті та зорові галюцинації. Оланзапін не показаний для лікування пацієнтів похилого віку із психозом, пов'язаним з деменцією
Застосування оланзапіну не оцінювалося і оланзапін не використовувався у пацієнтів із інфарктом міокарда або нестабільним серцевим захворюванням в недавньому анамнезі. Слід з обережністю застосовувати оланзапін для лікування пацієнтів із серцевими захворюваннями через ризик виникнення ортостатичної гіпотензії.
Гіперпролактинемія.
Як і інші засоби із властивостіми антагоністів допамінових рецепторів D2, оланзапін підвищує в крові рівні пролактину, і це підвищення триває при хронічному застосуванні. Гіперпролактинемія може пригнічувати гіпоталамічний гормон GnRH, результатом чого є зниження секреції пітуїтарного гонадотропіну. Це, в свою чергу, може інгібувати репродуктивну функцію шляхом порушення гонадного сперматогенезу як у чоловіків, так і у жінок.
Повідомлялося про галакторею, аменорею, гінекомастію та імпотенцію у пацієнтів, які отримували речовини, що підвищували рівень пролактину. Довготривала гіперпролактинемія, асоційована із гіпогонадизмом, може призвести до зниження щільності кісток, як у чоловіків, так і у жінок.
Зміни рівня ліпідів
Спостерігалися небажані зміни рівня ліпідів у пацієнтів, яких лікували оланзапіном. Ліпідні зміни потрібно контролювати, як це клінічно доцільно, особливо у пацієнтів з дисліпідемією та у пацієнтів з чинниками ризику розвитку ліпідних порушень. Пацієнтам, яких лікують будь-якими антипсихотичними препаратами, включаючи оланзапін, необхідно регулярно контролювати рівень ліпідів згідно з інструкціями для застосування антипсихотичних засобів, наприклад, на початку лікування, через 12 тижнів, а кожні 5 років у подальшому.
Антихолінергічна активність
Тоді як оланзапін продемонстрував антихолінергічну активність in vitro, досвід його застосування показав низьку частоту пов’язаних з нею проявів. Проте, оскільки клінічні дані щодо застосування оланзапіну пацієнтам із супутнім захворюванням є обмеженими, слід проявляти обережність при його призначенні пацієнтам з гіпертрофією простати або паралітичною кишковою непрохідністю та пов’язаними з ними станами.
Печінкова функція
Зазвичай, особливо при ранньому лікуванні, спостерігалися скороминущі безсимптомні підвищення рівнів печінкових амінотрансфераз (АЛТ, АСТ). Слід проявляти обережність та організувати послідуючий нагляд при лікуванні пацієнтів з підвищеними рівнями АЛТ і/або АСТ, пацієнтів із симптомами порушення роботи печінки, пацієнтів, які мають в анамнезі стани, що асоціюються з обмеженим печінковим функціональним резервом, і пацієнтів, яких лікують потенційно гепатотоксичними препаратами. У випадках, коли був діагностований гепатит (включаючи гепатоцелюлярне, холестатичне або змішане пошкодження печінки), слід припинити лікування оланзапіном.
Нейтропенія
Слід проявляти обережність у разі лікування пацієнтів з низькою кількістю лейкоцитів і/або нейтрофілів, зумовленою будь-якою причиною; пацієнтів, які приймають препарати, що можуть спричинити нейтропенію; пацієнтів із пригніченням функції/токсичним ураженням кісткового мозку, викликаним медичними препаратами; пацієнтів із пригніченням функції кісткового мозку в анамнезі, спричиненим супутнім захворюванням, радіаційною терапією або хіміотерапією; і пацієнтів з гіпереозинофільними станами або мієлопроліферативними захворюваннями.
При сумісному застосуванні оланзапіну та вальпроату були часті повідомлення про випадки нейтропенії.
Припинення лікування
Гострі симптоми, такі як потовиділення, безсоння, тремор, тривожність, нудота або блювання, спостерігалися дуже рідко (